ПРО ЧЕСНОТУ ВІРИ І ЯК ПРЕСВЯТА МАРІЯ ВПРАВЛЯЛАСЬ У НІЙ

У відношенні краси і гармонії всіх доброчесних навиків душа Пресвятої Марії була настільки просвітлена, ушляхетнена, до останку спрямована до найвищого Добра і останньої Мети всього сотвореного, що перевершувала в цьому всі істоти, уступаючи в них лише Богові. Кожен Її окремий вчинок був гранично плідний, повносильний і вичерпний, і височів понад чеснотами всіх других сотворінь. Хоч Найвищий від самого Зачаття дарував Їй, як майбутній Божій Матері, повний набір Божих і моральних чеснот, Вона ніколи не переставала вдосконалювати і помножувати їх власними заслугами.

Про чесноту віри у Марії сказала свята Єлисавета: "Щаслива Ти, що повірила, бо здійснеться сказане Їй від Господа. " (Лука, і, 45). Глибина віри у Пресвятої Діви мала надолужити недостачу тої віри у цілого людства і бути для смертних наочним свідченням того, якими величними й захоплюючими є Божі тайни і труди, і яку віру мають благословенні ангели у Небі.

Один погляд на світ показує нам, скільки народів, володінь і країн від його самого початку втратили право до істинної віри, яку так мало цінили невдячні смертні; як багато з них, нажаль, відкинули її, коли Господь у своїм щедрім милосерді наділяв їх нею. А як багато вірних, одержавши без жодної заслуги той дар віри, легковажили й гордили ним, дозволили йому безліяльно марнуватись на дорозі до останньої мети. Тому треба було, щоби знайшлась хоч одна істота, спосібна надолужити Богові за ту втрату, стати досконалим приміром і дороговказом для решти, включаючи Патріярхів, пророків, апостолів і мучеників, і всіх, що вірили чи ще повірять у християнські правди - аж до кінця світу.

Знання і віра у Пресвятої Марії були невіддільні від себе. Подібно до ангелів у Небі Вона без жодної перерви, неустанно розмишляла над Божими тайнами, поглиблювала свої знання про них, ніколи не забувала вивчене, і не мала ніяких сумнівів. Це було Її інтелектуальним вправлянням у вірі, за котрим слідували діла, що свідчили про цю незрівнянну віру. Св. Павло називає Патріярха Авраама батьком всіх віруючих (Рим. 4, 11), бо він перший дістав обітницю, надіючись проти всякої надії (Рим. 4, 18). Він бажав возхвалити віру Патріярха, бо той повірив Господеві, що його неплідна жінка приведе йому сина; а пожертвувавши цього єдиного сина на заколення за Божим наказом, він, як здавалось, навіть позбувався надії мати дальших, незліченних потомків, що їх йому перед тим Бог обіцяв. І все ж, супроти всіх законів природи Авраам повірив, що Господь дотримає слова в надприродний спосіб. Тому він заслужив, щоб його звали батьком усіх віруючих, що мали отримати печать тої віри - обрізання.

Але наша незрівняна Володарка Марія має ще більше право називатися Матірю віри і всіх вірних. Бо ще більш незрозумілим виглядало твердження, що дівиця без мужа може зачати й породити, ніж обітниця, що старша і неплідна жінка приведе Авраамові потомка. І жерт-венність Марії була більша, бо вона певніше знала, ніж Авраам, що Її Єдинородний Син неминуче стане жертвою для Бога за гріхи світу. Отже можна бути пев-ним, що в день остаточного звіту людей за свої вчинки на землі наша Володарка і Цариця буде особлившим способом допомагати своєму пресвятому Синові у судженні всіх тих, хто не скористався з Її приміру досконалої віри під час свого перебування на землі.

Слова Цариці

Моя доню. Безцінний скарб чесноти віри (вірування в надприродне) є прихований від тих смертних, що мають лише плотські і земні очі. Вони ж бо не відають, як оцінити і пошанувати дар такої незрівнянної вартості. Подумай, Моя найдорожча, яким був світ без віри, і яким би він був нині, коли б Мій Син і Господь не подбав був про неї. Скільки людей, котрих світ величав великими, могутніми і мудрими, занапастили себе через брак світла віри, зайшли від темряви свого безвірства в найогидніші гріхи, а звідти - у вічну тьму пекла! Скільки царств і країн, що самі є незрячими, слідують за ще більш засліпленими провідниками, аж поки вони разом не впадають в провалля вічного болю! А за ними йдуть злі християни, що прийнявши ласку й благословення віри, живуть так, якби її зовсім не мали у серці.

Не забувай, Моя люба подруго, про цей дорогоцінний самоцвіт, котрий Господь дав тобі, як віно і шлюбний дар, до твох заручин з Ним, щоб привести тебе до палати невіст у Його святій Церкві, а опісля - до зустрічі з Ним у вічному блаженстві. Постійно вправляй ту чесноту віри, бо вона підводить тебе до останньої мети, до якої ти змагаєш, і наближує тебе до предмету твоїх прагнень і любові. Віра вказує певну дорогу до вічного спасення. Віра є світлом, що сяє у темряві цього смертного життя і тривалої прощі. Вона неухильно веде людей до посідання Батьківщини, до якої вони мандрують, якщо вони не дозволять тій вірі загинути через невірство і гріхи. Віра наснажує інші чесноти, є поживою праведних і підтримує їх у трудах. Віра служить остереженням для невіруючих і маловірів, бо вказує на їх гріхи у цьому світі і грозить покаранням - в прийдешньому житті. Віра є всесильна, бо для віруючого не існує нічого неможливого. Віра освітлює і облагороджує розум людини, бо керує нею в темноті природного неуцтва, щоб вона не збилася з путі. Віра підносить чоловіка понад ним самим, щоб він ясно бачив і розумів з непомильною певністю те, що є понад його змислами. Таким чином, він (віруючий) звільня­ється від примітивної і негідної обмеженості тих, що вірять тільки тоді, коли в чомусь наочно пере­конаються з допомогою ограничених природних змислів, - котрі не беруть під увагу, що душа у в'язниці податливого на зіпсуття тіла є дуже стіснена у своїх діяннях через грубе втручання відчуттів. Тому ціни, Моя доню, цей дорогий скарб Католицької Віри, даний тобі Богом, пильнуй його і уживай гідно й шанобливо.