ПРОПОВІДЬ АПОСТОЛІВ. ОПІКА МАРІЇ НАД НАВЕРНЕНИМИ

Ціле місто Єрусалим було схвильоване видимими і живими знаками Зшестя Святого Духа. Товпи людей зібрались біля дому Тайної Вечері, щоб довідатись, що трапилось. Було багато чужинців і жидів з інших країн, бо відзначалось одне з жидівських свят, і так зарядили Небеса.

Апостоли, сповнені благочестя, отримали позволення від Пречистої Діви Марії вийти до народу і проповідати; бо не годилось відкладати нагоду ужити щойно одержані Дари Святого Духа для спасення душ і прослави їх Сотворителя. Вони стали перед натовпом, кожен на своїм місці, і почали проповідь про тайни Віри і вічного життя.

Не було вже більше страху перед жидами, і їх слова разили душі слухачів. Натовп був здивований, бо кожен чув проповідь у своїй власній мові. Тут слід зазначити, що хоч Святий Дух наділив Апостолів знанням усіх мов світу, у цьому випадку вони вживали лише одну мову -мову Палестини. І тим не менше, Бог вчинив, що кожен із слухачів їх розумів. Бо це було би марнуванням часу, наприклад - для Св. Петра, коли б він мусів вертатися до тих самих істин принаймні по 7-8 разів, по числу зібраних народностей. (Діяння 2,9). Присутні сприйняли проповідь по-різному. Хто слухав побожно, із бажанням пізнати правду, щиро жаліли за свої злочини перед Богом. Затверділі же серця не зворушились, а обурились на апостолів, називаючи їх новаторами і шукачами пригод. Багато безбожних жидів лаяли апостолів, кажучи, що вони п'яні і божевільні. Серед них були ті, кого Святий Дух кілька годин раніше карав поверженням на землю і великими болями.

В той день на першій проповіді Св. Петра навернулось до Бога три тисячі людей з усіх народів, зібраних в Єрусалимі, в тому числі - багато жидів, що співчували Ісусові і були свідками Йо страждань і смерті. Однак мало хто навернувся з тих, що гуртувалися з катами проти Бога. В кінці дня апостоли відійшли у дім Тайної Вечері, щоби зложити звіт Цариці милосердя. З ними ввійшла у вечерник велика кількість нових дітей Церкви, що неодмінно бажали пізнати і звеличати Божу Матір.

Але Цариця ангелів із свого притулку вже бачила весь перебіг подій, звідала серця і мислі всіх зібраних на проповіді. Весь той час Вона хрестом лежала на долівці, молячись за навернення тих, що будуть схильні повірити в Спасителя, і за прочих, при умові, якщо вони будуть згідні співділати із Божими ласками. Одночасно Божа Матір порозсилала багатьох ангелів із своєї прибічної гвардії на поміч апостолам, аби вони проповідали найбільш доцільно і глибоко про скриті тайни людської і Божої природи Христа, нашого Відкупителя, а слухачі - щоби сприймали ці істини з належною увагою. З великою радістю і любовю, як правдива Матір, зустрінула Пречиста Діва апостолів і перших новонавернених.

До них св. апостол Петро звернувся з таким словом: "Мої браття і слуги Найвищого. Це є Мати нашого Відкупителя і Учителя Ісуса Христа, віру в Котрого ви одержали, визнаючи Його як правдивого Бога і Чоловіка. Вона Йому надала людську форму, зачавши в своїм лоні, і породила Його, дівицею лишившись перед, під час і після Його народження. Прийміть Її, як вашу Матір, ваше Прибіжище і Заступницю, бо через Неї ви і ми маємо дістати світло, керунок і звільнення від гріхів наших і страждань." При цій мові апостола і навіть при першому погляді на Пресвяту Марію велика радість і просвічення сповнили всіх новонавернених. Це був дар Пресвятої Діви, отриманий від Бога привілей -пересилати внутрішні благословення й світло до почитаючих Її сердець. Вони припали Їй до стіп і зі сльозами на очах благали помочі й благословення. Але покірна і мудра Цариця вважала за потрібне не погодитись на останнє задля присутності Христового Намісника і других апостолів, що мали гідність священства. Однак св. Петро сказав Їй: "Пані, не відмовляй цим вірним, коли вони побожно просять за потіху для своїх душ." Преблагословенна Марія послухала главу святої Церкви, і з ласкавістю Небесної Цариці смиренно всіх благословила. Серця їх переповнились любовю. Їх бажанням було, щоби Пречиста Діва заговорила ще до них словами доброї розради. Але не сміючи Царицю Неба турбувати, вони в несмілості своїй звернулися по поміч до Петра. Але св. Петро був того свідомий, що Мати Мудрості найліпше знає, як треба поступити. Тому сказав лише одне: "Пані, вислухай прошення Твоїх дітей і слуг." І Божа Матір так сказала: "Мої найдорожчі браття в Господі. Віддайте подяку і хвалу від усього серця Всемогутньому Богу. Бо з-поміж всіх людей вас Він покликав і привів на певну стежку вічного життя через пізнання святої Віри, яку ви прийняли. Визнавайте її твердо усім серцем, слухайте і вірте в усе, що міститься в Законі милосердя, так як проповідав і освятив його правдивий Учитель - Ісус, Мій Син і ваш Відкупитель. Слухайте ревно Його апостолів, котрі навчають і ведуть вас, щоб ви могли одержати відзнаку Хрещення, як діти Найвищого. Я буду вашою слугинею, щоб помагати вам в усьому, що сприятиме вашому утішенню. Я попрошу Його, щоб зглянувся над вами, як добрий Батько, щоб виявив вам радість свого Лиця, наділюючи вас своєю ласкою."

Захоплені цим солодким напімненням, новона-вернені ще раз попросили благословення і розійшлися по домах, утверджені у Вірі. На протязі слідуючої восьмиденки Апостоли день у день навертали безліч народу, говорили з кожним в його рідній мові. Ці Дари Святого Духа одержали не самі апостоли, а всі сто двадцять душ, що були присутні у Вечернику під час Зшестя. Тому багато мужчин і жінок, що чули апостолів, йшли опісля до Магдалини і її подруг, котрі вчили їх правд Віри, давали інструкції, а також - навертали і самі творили чуда. З ласки Святого Духа через покладання рук ті святі жінки подібно до апостолів уздоровляли недужих, сліпих, глухонімих, хромих, вертали до життя умерлих. Тому в той час в Єрусалимі ні про що інше не мовилось, тільки про ті дива, про науки апостолів Ісуса, про його учнів і послідовників.

То були щасливі початки і золотий вік первинної Церкви, де бистрина ріки звеселяла місто Бога (Пс. 46, 5), де потоки ласк і Дарів Святого Духа удобрювали цей новий рай, щойно засаджений руками Спасителя Ісуса, а посередині його стояло дерево життя - Пресвята Марія. В ті часи Віра була живою, надія - твердою, добродійність - щедрою, щирість - непідробною, покора - справжньою, справедливість - бездоганною; вірні не були пожадливі чи марнославні, коли дістава­лися на видне місце, були вільні від зависті, гордості, амбітності. Лише пізніше ці риси переважили добро­чесність серед визнавців Віри, котрі на словах визнавали себе наслідниками Христа, а в ділах - Його заперечували.

Діва Марія ні хвилинки не спочивала, ні жодної нагоди не пропускала, щоб наділяти потрібними ласками чи то цілу Церкву, чи її окремих членів. Вона то виснажувала себе молитвами і благаннями до Її Божественного Сина (і ніколи не мала відмови), то умовляла, навчала, дораджувала, діяла як Скарбничий і Податель Божих ласк поміж дітьми Євангелія. Треба підкреслити, що в періоді Її земного життя число проклятих, що пішли до пекла, було відносно дуже малим; і порівняно більше душ спасалось, ніж у багатьох наступних віках. Нажаль пізніше все змінилося на гірше тільки тому, що ослабли наша Віра, запал і побожність, що ми перестали просити з покорою про Її заступництво і поміч. Пречиста Божа Матір знала про всіх нас наперед, бачила всіх нас наперед, ще нім ми народилися, молилась і заступалася за нас так само, як і за сучасників в Її земному житті. І якби не наша оспалість, то й нині Христова Церква у цілому світі подібно би торжествувала.

Отже після вітання з Небесною Володаркою багато нових вірних верталися назад, щоби вручити Їй дорогоцінності і найбагатші дарунки; жінки поголовно здіймали свої оздоби, щоб положити їх біля Її стіп. Але Пресвята Богородиця не бажала жодних дарів. Коли ж було незручно зовсім відмовлятися, Вона таємно настроювала уми даруючих, щоб вони давали свої приношення апостолам для розподілу серед найбідніших і потребуючих. Але завжди дякувала за кожен дарунок. Бідних і хворих Вона приймала з незмінною ласкавістю, і виліковувала багатьох від застарілих і тривалих недуг. Вона секретно розсилала допомогу через руки Св. Йоана, дбаючи за найре-тельніше задоволення дійсних людських потреб. Тому що апостоли і учні цілими днями невтомно трудилися, проповідаючи Віру, Пречиста Діва сама готовила їм їжу, доглядала їх. В умовлені часи Вона сама прислуговувала священникам, приклонюючи коліна (столи були низенькі, згідно із східними звичаями), і шанобливо просила позволення поцілувати їх у руку. Цього звичаю Пресвята Богородиця спеціяльно дотримувалася відносно апостолів, бо цінила їхню гідність найвищих священників і засновників Церкви, освячених ласкою Святого Духа.

Слова Цариці

Моя доню. З того, що ти довідалася про події, описані у цій главі, ти знайдеш багато такого, що підводить близько до тайни предназначення душі. Будь певна, що оскільки Відкуплення було так по вінця повним і надщедрим, його вистачало для спасення всіх людей (Рим. 5,20). Божественна правда стала знана всім, хто чув її проповідання, чи бачив наслідки приходу Богочоловіка в світ. Помимо безпосереднього проповідання і відомостей про лікарство, всі дістали внутрішнє натхнення і всяку поміч, щоб шукати і застосовувати засоби спасення. Ти здивуєшся, що всупереч усьому цьому перша проповідь апостолів навернула тільки три тисячі людей із тої безлічі, що перебувала тоді в Єрусалимі. Ще чудніше, що в наші часи так мало хто навертається на стежку вічного життя, коли Євангеліє є більш розповсюджене, проповідання більш поширене, і священство - численне, і світло Церкви - ясніше, а знання про Божі тайни - чіткіше окреслене. Із цим усім люди є більш незрячі, серця -твердіші, гордість - більш розпираюча, пожадливість - нахабніша, і всі пороки практикуються без страху перед Богом і без надуми.

У цьому звироднілому і нещасному стані смертні не мають прав скаржитися на найвище і найсправедливіше Провидіння Господа, котрий пропонує всім і кожному Його батьківське милосердя, вказує їм і дорогу життя, і дорогу смерті. В своїй точно відміреній справедливості Бог може позволити і на цю другу, якщо якась людина свідомо знечулює своє серце. Такі негідники не зможуть нікого винуватити окрім самих себе, коли опісля, як для них зупиниться час, вони даремно вжахнуться перед тим, що могли і повинні були усвідомлювати собі у належну пору. Якщо в короткому скороминущому житті, яке дається їм на те, щоб заслужили собі вічність, вони замикають собі очі на правду і світло, слухають диявола, підкоряються всім підмовам його злоби; якщо, таким чином, вони зловживають добротою і милосердям Господа, то що вони можуть сказати на своє оправдання? Якщо вони не знають, як прощати шкоду, і за найменшу образу обмислюють найлютішу помсту; якщо задля умноження своєї власності вони перекручують закони здорового розумування і звичайної людяності; якщо задля хвилинної насолоди вони забувають про вічні муки, та ще й зневажливо ставляться до остережень, помочі й напімнень, які їм посилає Бог, щоби збудити у них страх перед загибеллю й бажання уникнути її, - то як після того всього вони посміють знаходити вади у Божому милосерді?

Нехай же смертні, що згрішили проти Бога, себе не дурять: без покаяння не буде милосердя, без направи -не буде прощення, без прощення - не буде Небесної слави.

Бог не дає благодатей невартісним, ніколи не віднімає їх вартісним, і не бариться з милосердям для кожного, хто його шукає.