СОТВОРЕННЯ І УПАДОК ЛЮДИНИ

На шостий день Бог сформував і сотворив Адама, на вигляд, як 33-літнього мужчину. Бо це був вік, в якому Христос мав бути засуджений на смерть. Адам був тілесно так подібний до Христа, що не було жодної помітної різниці. Душа Адама також була подібна до Христової душі. Від Адама Бог утворив Єву, що була по зовнішному виду і фігурі повною подобою Пречистої Діви. Бог дивився на ті прототипи грядущих Ісуса і Марії з найбільшим задоволенням і прихильністю. Він нагромадив на них незліченні благословення, так якби хотів втішатися і їх потомками, аж поки прийде час для народження Ісуса і Марії.

Але дуже коротко тривав цей щасливий стан, в котрім Бог сотворив батьків людського роду. Зависть змія розворушилась проти них, бо сатана нетерпляче чекав їх Сотворення. Він не знав, як їх було сотворено і хто вони були, бо Бог закрив це від нього. Але сам по собі він додумувався, підозрівав, що Адам - то предсказане Богом воплочене Слово, а Єва - Його Матір, та Жінка із "Одкровення", яку він відмовився вшанувати. Його підозріння зміцнилося, коли він оцінював досконалість їх душ і тіл, коли побачив, як Бог із батьківською любовю зробив їх панами усіх сотворінь, дав їм надію на вічне життя, коли підслухав їх бесіди про Божі Заповіді. Лють дракона зросла до нестями, і він забрав би був їм життя, коли б не знав, що Найвища Сила йому перешкодить. Тому він став обдумувати, як позбавити їх ласки Найвищого і зробити їх неприятелями Бога. Він почав слідкувати за ними, шукаючи слабких місць в їх характерах. Накінець пастка була обдумана. Він рішився підступити до жінки, бо йому здалось, що її вдача була делікатніша й нестійка, і притім була певність, що це - не Христос, якого він боявся. Крім того, він був більш роз'юшений проти жінки, відколи побачив чудесне знамення у Небі й почув погрозу від Бога Отця. Отже він спочатку на відстані занепокоїв думки і уяву Єви, щоб вивести її із стану духовної рівноваги, а потім наблизився у виді змії і втягнув в розмову. Вона повірила йому, порушила Божу Заповідь, підмовила Адама вчинити те саме. Настала руїна для них і їхнього оточення; вони і ми згубили щасливий Рай, в котрому Бог їх примістив.

Коли після упадку Адама і Єви їх внутрішня краса, зовнішня привабливість і первісна справедливість перемінилися в потворність гріха, люцифер відсвяткував свій тріюмф у товаристві демонів з неймовірною радістю і нахвалянням. Але тішився він недовго, коли побачив, як всупереч його надіям, Божа любов милосердно обійшлася з порушниками, дала їм шанс відпокутувати, надіятися на прощення, і вернути собі Божу ласку. Коли демони зрозуміли вартість каяння, все пекло розгубилось. Розчарування люцифера зросло, коли він почув Божий присуд проти винних. А ще більше його вразило повторення тої погрози - "Жінка зітре твою голову", - яку він вже чув перед тим у Небі. Отже це була не та жінка, котру він спокусив!

Потомки Єви множились після упадку. І так само множилися добрі і лихі, вибрані й осуджені: ті, що йшли дорогою Христа Відкупителя, і інші - що слідували за сатаною. Вибрані горнулися до Бога, вправляючись у Вірі, покорі, милосерді, терпеливості і в усіх чеснотах; для побіди їм допомагали Божі дари й ласки, які вже заслужив для них Відкупитель і Господь ще перед своїм Воплоченням. А осуджені ішли за батьком брехні і автором гріха, наслідуючи його в гордості, зарозумілості, непристойності і злобі, заробляючи собі лише вічні муки й безпросвіток пекла.

Помимо цього всього, Найвищий в своїй незрівнянній ласкавості дав нашим прародичам благословення, щоб людський рід множився і зростав. Провидіння дозво­лило, щоб Єва в неправедному Каїні започаткувала лихі овочі гріха, а в невинному Авелі - земний прототип нашого Господа Ісуса Христа. З тої пори лихі тріюмфу­вали, а добрі - страждали, що триває в світі аж донині: Єрусалим богобоязнених і - Вавилон боговідступників, кожен із своїм провідником на чолі. В ході зміни поколінь Бог вибирав і плекав вибраний і найшляхетніший народ, а в його середовищі - славний і святий рід, з котрого Він мав походити по своїй плоті. Я не буду затримуватись на подробицях родоводу Ісуса Христа. Тільки скажу в похвалу Найвищому, що Він багато разів виявляв мені свою незрівнянну любов до власного народу, ласки, які Він йому подавав, чудесні і Пресвяті Тайни, які йому довірив, і як ті всі благодаті пізніше проявились в Його святій Церкві. Бо - "ніколи не спав, ні не дрімав Той, Хто призначив себе сторожем Ізраїля". (Пс. 120, 4).

Він виховав найсвятіших Пророків і Патріархів, що в писаннях і пророцтвах об'являли нам з глибини віків про те, що ми тепер маємо в своїм посіданні. Він бажає, щоб ми шанували їх за те, як високо вони цінили Закон милосердя, як ревно тужили за ним і молились за нього. Хоч пророки і Праведники з того народу не отримали ласки побачити Воплоченого Христа, вони були щедро нагороджені Господом, що виявляв Себе перед ними в пророцтвах і зворушував їх серця до молитви за Його скорий Прихід і Відкуплення всього людського роду. Одностайність і гармонійність всіх тих пророцтв, діянь і прагнень старинних отців були солодкою музикою для Найвищого, котра наблизила пору, в яку Він мав зійти, щоб особисто повести бесіду з людиною.