ПОВЧАННЯ ЦАРИЦІ ПРО ЧЕРНЕЧІ ОБІТИ. ЇЇ ПЕРШІ ЛІТА В ХРАМІ

"Моя дорога доню. Я не відмовлю тобі науки, яку ти просиш у Мене, бажаючи її застосувати у практиці. Але прийми її з відкритим і щирим умом, насправді готова йти за нею. Мудрець говорить: "Мій сину. Коли за ближнього ти поручився, коли дав руку твою за чужого, ти зв'язав себе словами уст своїх, піймався власними словами. " (Прип. 6, 1). Так само той, що присягнув перед Богом, зв'язав свою власну волю; він не має жодної свободи діяти, тільки згідно з волею і керівництвом Того, до кого він себе прив'язав; бо він є прикований власними словами, які він вимовив, приймаючи обітниці. Перед обітами вибір життєвих доріг був у його власних руках. Але раз він себе зв'язав і зобов'язав, то нехай знає, що він повністю згубив свою свободу, піддав себе Богові і настоятелям. Повна руїна або спасення душі залежать від способу використання свобідної волі. Але тому, що більшість людей її зле уживають і тим прирікають себе на осудження, Найвищий встановив чернече життя під святими обітами. Таким чином сотворіння, один раз уживши мудро свою свобідну волю, може надалі ту саму волю віддати Всевишньому, замість нею зловживати, коли би вона залишилась свобідною і необмеженою в виборі.

Завдяки отим обітам свобода чинити зло є, на щастя, втрачена, а свобода чинити добро - запевнена. Це ніби віжки, що відтягають подалі від загрози і спрямовують на рівний і надійний шлях. Душа звільнюється від рабства і підкорення страстям, одержує нову власть над ними, стає володаркою і королевою в уряді свого королівства, залишаючись підданою тільки Законові милосердя і натхненням Святого Духа. Отже якщо вона застосовує усю свою волю для виконання того всього, що обіцяла Богові, тоді Святий Дух буде розпоряджатись і керувати усіми її діями. Цим способом сотворіння переходить від умов і стану раба до становища дитини Найвищого, від земного до ангельського життя, коли зіпсуття і лихі наслідки первородного гріха не можуть діяти на повну силу. У цьому земному житті ти ніколи не зумієш усвідомити чи обчислити, як багато скарбів і благословень збирають собі душі, котрі з усією силою і відданням змагають до бездоганного дотримання своїх монаших обітів. Можу запевнити тебе, Моя найдорожча, що ті, хто є досконалі і точні в своїх чернечих обов'язках, своїми заслугами можуть зрівнятися з мучениками за Віру, а навіть - перевершувати їх.

У своїх стремліннях чернечі душі повинні найперше змагати, щоб пунктуально виконувати зобов'язання своїх обітів, включаючи пов'язані з ними чесноти. Лиш після того і в другу чергу вони можуть зайняти себе добровільними практиками, що їх можна назвати надвишковими. Деякі душі, яких зводить диявол, щоб вони проявляли необачну запопадливість до доскона­лості, є охочі обернути цей порядок: не вив'язуючись належно з вимогами свого стану, вони завзято набирають на себе інші добровільні вправи й навантаження, що звичайно є малокорисними, що часом породжу-ються самовпевненістю і відчуттям винятковості. Вони тайно бажають, щоби їх подивляли, як незвичайних у запалі і досконалості; тоді, як насправді - вони є дуже далекими навіть від початку процесу досконалення. Не хочу бачити у тобі такого вартого догани недоліку. Отже спочатку виконуй всі обов'язки твоїх обітів і спільнотного життя, а вже тоді додавай, що можеш, згідно із твоїми здібностями і натхненням Божої ласки. Все те разом ушляхетнить твою душу, вчинить її досконалою і побажаною в очах Бога.

Обіт послуху є головним у Вірі, бо він передбачає повне відречення від власної волі. Через нього чернець відрікається від влади чи права сказати собі: я хочу, або - я не хочу, я буду, чи - не буду робити; все це він відкидає, відрікається цього через послух, віддаючи себе в руки настоятеля. Щоб сповнити цей обов'язок, ти не повнна мудрувати, обманюючи себе, що ти ще володарка своїх уподобань, бажань, власної опінії. Бо правдивий послух мусить бути тої ж якості, що й Віра: накази настоятеля треба цінити, поважати і здійсню-вати, без всякого натяку на намислювання і критику. Відповідно до того, щоб слухати, ти мусиш позбутися свого погляду, власного життя, права на мову; натомість, мусиш дозволити, щоб тобою порушали як мерцем, живучим тільки на те, аби ретельно виконувати всі вказівки настоятеля. Ніколи не оспорюй навіть в душі, чи ти повинна сповнити його накази чи ні, лише -найкраще виконуй те, що наказано.

Пам'ятай, що послух є найдосконалішим тоді, коли стараєшся не образити настоятеля, демонструючи свою незгідність із ним. Він повинен знайти охоче послу-шенство, яке переконливо свідчило би, що його накази виконуються негайно, без заперечень і ремствування, чи словом чи видом. Настоятелі заступають місце Бога, і той, хто слухає своїх наставників, слухає самого Господа, котрий є у них, урядує ними і просвічує їх, так щоб їхні накази служили для спасення душі. Погорда, яку виказують настоятелям, переходить на самого Бога, що через них здійснює свою волю (Лука, 10, 16). Ти мусиш переконати себе, що Господь спонукує їх промовляти, і що це є слово самого Всевишнього. Моя доню, змагай, щоб бути послушною, щоб мати право говорити про перемоги (Прип. 21, 28). Не бійся послухати, бо це безпечна стежка; настільки безпечна, що Бог не вирахує помилок послушному у день Страшного Суду. Він скоріше всього витре і другі гріхи з огляду на жертву послушенства. Мій найсвятіший Син жертвував свої безцінні терпіння і смерть із особливою любовю до послушних, і вистарав для них особливі права відносно милосердя й ласки, і - надзвичайні привілеї для успіху і досконалення усіх тих, що підлягають послуху. Навіть тепер Він пригадує Богові Отцю про свій послух аж до смерті і Хреста, і це примирює Отця з людьми (Фил. 2, 8).

Обіт бідності є щирим відреченням і відходом від великого тягару проминаючих речей. Це є возвишення духа, це - полегша для людських слабостей, свободи благородного серця сягати за вічними і духовими благословеннями. Це - святість і достаток, в якому спрага за земними скарбами є заспокоєна, це-суверенність і власництво, де запановує найблаго-родніша утіха від посідання всіх багатств. Все це, Моя доню, і много інших благословень вміщаються у добровільній убогості; а сини землі не відають про це і позбавлені того іменно тому, що вони є любителями земних скарбів і ворогами цеї святої і достойної убогості. Хоч вони відчувають великий тягар багатства і терплять через нього, го все ж не замислюються над тим, що саме пригинає їх до землі, заганяє в її надра, щоб шукати золота і срібла в великій тривозі, безсон­ниці, труді і поті; ведуть себе так, якби були не людьми, а дикими звірятами, які не знають, що роблять і чому терплять. І якщо вони так виснажуються, перш ніж придбати багатство, то наскільки більше знемагають, коли заволодіють ним?! Нехай незліченні душі, що впали до пекла із своїм тягарем, засвідчать про це! Нехай їх необчислимі переживання, щоб зберегти своє багатство і здобути ще, нехай ті безоглядні закони, підсунені світові багатством і його власниками, засвідчать, чого це коштує утримати його!

Якщо, з одного боку, майно душить дух і тиранічно пригнічує його у слабких місцях, якщо воно подавлює найшляхетніший привілей душі - йти за вічними скарбами і самим Богом, то очевидно, з другого боку, -що добровільне убожество відроджує благородну поставу людини, звільняє її від підлого закріпачення, відроджує її шляхетну свободу і панування над речами. Душа є найбільшим паном, коли зневажає речі; і тільки тоді вона насправді володіє ними й найліпше розпо­ряджається, коли роздасть їх або покине по своїй добрій волі. Її потяг до них є найкраще вгамований, лише тоді, коли вона не дбає, щоб їх посідати. Тоді серце стає вільним і сприйнятливим на скарби Божественності, для приймання котрих Сотворитель надав йому майже необмежену здатність.

Тимчасові добра Найвищий сотворив для єдиної мети - утримання життя; коли та ціль осягнута, потреба в них відпадає. І поскільки ця потреба є обмежена, скоро і легко заспокоюється, то нема жодної підстави, щоб опіка над безсмертною душею здійснювалася лишень доривочно, час від часу; а щоб погоня за маєтком проводилась так послідовно, без передишки, як то водиться межи людьми.

Це верх збочення для людини - змішувати ціль і засоби у такій важній і настійній справі: присвячувати весь свій час, увагу, силу і розум для життя тіла, про тривалість і кінець котрого їй нічого невідомо, а з другої сторони - відводити для своєї бідної душі на протязі багатьох літ тільки одну годину, і то часто - останню і найбільш ризиковну.

Обіт невинності включає чистоту тіла і душі. Її легко згубити, а тяжко, часом (залежно від способу втрати) -неможливо направити. Цей дорогоцінний скарб зберігається у замку, що має багато брам і виходів. Якщо їх добре не стерегти й обороняти, то скарб є в небезпеці. Моя доню. Щоб бездоганно дотримати цей обіт, треба заключити непорушний договір із власними відчуттями: не вживати їх, хіба що згідно з підказками ума і для прослави Сотворителя. Через якийсь час відчуття стануть умертвлені і буде легко перемагати противників. Бо тільки через відчуття вони можуть заволодіти тобою. Бо жодні думки не можуть відновлятися, ані пробуджуватися до життя, коли їх не роздмухують і не розбуджують уявою і враженнями, які допускається до себе через зовнішнє сприймання.

Хоч тій, що прирікає стати і має право називати себе Христовою невістою, не повинно бракувати жодної чесноти, все ж таки чеснота невинності робить її найвартіснішою й наймилішою для її Обручника. Бо іменно невинність одухотворює її, відгороджує від земного зіпсуття, возвишує до ангельського життя і частинно - до Богоподібності. Ця доброчесність прикрашає і оздоблює всю решту чеснот, підносить тіло до вищого буття, просвітлює ум і захоронює в душі благородність, котра височить понад всім, що зіпсуте. Святе Письмо наголошує, що невинні товаришують Ягняті і слідують за Ним (Одкр. 14, 4), якраз тому, що та чеснота була особливішим овочем Відкуплення, який заслужив собі Мій Син на Хресті, де Він заплатив за гріхи світу.

Обіт замкнення є муром невинності і всіх чеснот, захоронком, де вони плекаються і розростаються. Це є привілей, який Небеса надають невістам Христа у Чині, звільняючи їх від обтяжуючої і небезпечної данини, котру свобода світу платить правителеві його марнот. Завдяки цьому обітові іноки живуть, як при безпечному причалі, в той час, як другі душі пускаються у плавання і їх метають бурі грізного моря. При таких перевагах монаше замкнення не можна вважати ув'язненням у клітці, бо воно пропонує просторі поля для зростання в чеснотах, для пізнання Бога, Його безконечних досконалостей, Його тайн і ласк, наданих людині. На таких розлогих ґрунтах монахиня може набиратись сил і радіти; і лише у випадку, коли це її не тішить, вона починає відчувати тісноту в тій найбільшій свободі. Хай для тебе, Моя доню, не існує іншого ігрального майданчика; не хочу бачити тебе замкненою в такому тісному просторі, як навіть увесь видимий світ. Піднесись до висоти пізнання і любові Бога, де немає жодних границь чи обмежень, що тримали би тебе, і де ти можеш жити в розкутій свободі. З тої вишини ти узриш, яким малим, нікчемним і негідним є те все, що на землі, і яке воно тісне для твоєї душі."

Тут я згадаю те, що Найвищий вияснив мені про Божу Матір. Ось Його слова: "Труди тої, що мала бути Матірю Богочоловіка, були найдосконалішими, і в цілості, і зосібна. Навіть їх розуміння перевищує можливості всіх людських сотворінь і ангелів. Її внутрішні акти доброчесності були такі цінні, і настільки заслуговували схвалення, що перевершували все, що можуть творити серафими. І ти, Моя душе, швидше відчуєш це, ніж зумієш висловити словами твоєї мови. Але така Моя Воля, щоб під час твоєї мандрівки у смертному тілі ти помістила Пресвяту Марію на вершку твоєї втіхи, і йшла слідом за Нею через пустиню відречення і відкинення усього, що є людське і видиме. Наслідуй Її пунктуально, відповідно до твоїх сил і світла, яке отримуєш. Нехай Вона буде твоєю провідною зіркою і начальницею. Вона об'явить тобі Мою Волю, і дозволить тобі знайти Мій святий Закон, що є записаний у Ній Моєю правицею. Роздумуй над ним вдень і вночі. Своїм заступництвом Вона вдарить по скалі людської природи Христа (Числа, 20, 11), щоб в цій пустині був достаток води Божественної ласки і світла, так щоби твоя спрага була погашена, змисли просвітлені і воля запалена. Вона буде світляним стовпом, щоб осяювати твій шлях (Вихід 12, 21), і хмариною, щоб давати тобі тінь, і підсиленням проти спеки твоїх пристрастей і безпощадності твоїх противників."

"В Ній ти матимеш ангела, котрий буде стерегти і вести тебе (Вихід 13, 21), і виведе геть від небезпек Вавилону й Содому, так щоб Моя кара не досягла тебе. Ти матимеш у Ній Матір, що полюбить тебе, Подругу, що порадить тобі, Господиню, що покерує тобою, Хоронительку, що прикриє тебе, і Царицю, котрій ти маєш служити і слухати Її, як прислуга. В чеснотах, в яких ця Матір Єдинородного вправлялась у храмі, ти знайдеш підсумок всіх найвищих досконалостей, відповідно з котрими ти повинна влаштувати своє життя: точну і надійну копію Її святості, красу не­винності, чарівність покори, найбільшу моторність у благочесті і послуху, витривалість у вірі, певність у надії, полум'яність у любові, і - найповніше зображення усіх чудес Моєї правиці. Згідно з цим правилом ти мусиш врегулювати своє життя; коло цього дзеркала мусиш поправити його і прибрати, щоб збільшити красу і грацію невісти, яка бажає увійти в світлицю свого Судженого і Господа."

"Якщо шляхетність і загальне наставлення учителя є спонукою для учня, робить його науку більш привабливою й доступною, то хто ж може сильніше причарувати тебе, як не твоя наставниця, що є Матірю твого Судженого, вибрана як найчистіша і найсвятіша між жінками, і - без тіні гріха, котра є в той самий час Дівицею і Матірю Єдинородного від Бога Отця, що є сяйвом Божественної сутності? Отже слухай цю суверенну Володарку, точно її наслідуй, і розважай безупинно над Її прекрасними якостями й чеснотами. Пам'ятай, що життя і бесіди, які Вона мала у храмі, це первовзір, котрий мусять відтворювати внутрішньо всі душі, що слідом за Нею посвячують себе, як Обручниці Христа. " То були вияснення та інструкції, які дуже побіжно дав мені Найвищий відносно життя і поведінки Пресвятої Марії у храмі.

Але, давайте, перейдемо зараз до більш подрібного опису Її дій. Після споглядання Божественності, коли Вона пожертвувала себе без останку Господеві, і віддала на розсуд виховательки усю свою власність, Марія попросила ще про правило для свого життя у храмі. Священник і вихователька спільно покликали до себе трилітнє Дитя. Княжна Небес клякнула перед ними, випросивши собі право залишатись у цій шанобливій позиції в ході усієї розмови.

Священник промовив до Неї: "Моя доню. Дуже маленьким дитям Господь привів тебе до свого дому і святого храму. Будь вдячна за цю ласку і старайся з неї скористати; тобто - вірно служи Йому в правді і щирим серцем. Опановуй усі цноти, щоб ти відійшла з цього святого місця приготована і скріплена проти клопотів і небезпек цього світу. Слухай свою наставницю Анну і починай зарання нести солодке ярмо доброчесності, щоби тобі було легше його нести усю решту твого життя. " Царственне Дитя відказало: "Ви, мій учителю, що є священником і служителем Бога, і займаєте Його Місце, і ви, моя наставнице: разом з ним керуйте мною і приказуйте мені, що маю робити, так щоб я не вчинила жодної помилки. Про це я вас благаю, бажаючи слухати в усіх речах."

Священник і учителька Анна відчули в духу велике просвітлення і надприродне натхнення, щоб звернути особливу увагу на це надзвичайне Дитя. Священник дав Їй правило для щоденного життя і сказав: "Моя доню. Ти будеш помагати при воздаванні хвали Богові і пісень на честь Господа з усією пошаною і побожністю. Будеш завжди молитися до Найвищого за потреби Його святого храму і Його народу, і за прихід Месії. О восьмій вечора ти будеш відходити на спочинок, і на світанку -підійматись, щоби хвалити Господа аж до третьої години (це - наша девята ранку). Від третьої години аж до вечора ти займатимеш себе якоюсь ручною працею, щоб учитись усяких речей. При їжі після твоїх вправ заховуй належну міру. Потім ти будеш слухати інструкції твоєї вчительки. Решту дня присвятиш читанню Святого Письма. І у всіх ділах будь покірна, привітна і послушна наказам твоєї наставниці."

Вислухавши на колінах оцю бесіду, пресвяте Дитя попросило благословення, поцілувало руку священника й учительки. Вона прийняла до серця усі ці розпорядження. І Та, що сама була вчителькою святості, так виконувала їхні розпорядження, ніби була останньою з-поміж усіх вихованок. Її прагнення й гаряча любов до Бога спонукували Її до багатьох інших зовнішніх вправ, що не були включені в розпорядок дня. Але тут Вона підчиняла себе служителеві Господа, віддаючи перевагу досконаленню у святому послуху, а не - високим побудженням власного запалу. Як Учителька всякої досконалості, Вона знала, що Господня Воля певніше виконується при покірній згідливості послуху, ніж при самостійному слідуванні за власними, хоч би найкращими мотивами.

Пречиста Діва вирізнялася між другими дівицями і в інших відношеннях. Наприклад, - просила у вихова-тельки позволення послужити усім: чистити кімнати, мити посуд; і особливо для цього - якнайшвидше кінчала приділену Їй працю. Це було чимось незвичай-ним для однієї із первородних дівчаток у храмі, яких трактували із значною увагою і респектом. І ще - маючи впоєне з дня народження розуміння усіх Божих тайн, в тому числі - тайн і церемоній у храмі, - Вона, тим не менше, не вгамовувалась, і старанно їх виучувала, так як і всі другі учениці. Весь час працювала над тим, щоби себе впокорювати: щоранку і щовечора, при вислуху-ванні будь-якого розпорядження чи отриманні позво-лення Марія не оминала нагоди, щоб попросити благо-словення в учительки, поцілувати їй руку чи навіть ступні.

Царственна Принцеса була такою згідливою, такою милою і товариською в своїх вчинках, такою готовою услужити навіть кожній дівиці у храмі, що скоро полонила всі серця.

Краса, витонченість і ввічливість нашої Цариці були без порівняння; буквально всі були Нею очаровані. Але Боже Провидіння стримувало зовнішні вияви цього захоплення в осіб, що стикалися з Нею. Само пресвяте Дитятко у всьому мало точну міру: їжі споживала мало, спала небагато. Але до сну Вона відходила в означений час задля обітниці послуху. На убогій лежанці, в оточенні серафимів і ангелів-хоронителів Вона продовжувала з любовю розмишляти над Божими ділами. Вона вміла пунктуально ділити й вико­ристовувати свій час. Багато читала із святих писань старинних пророків, і знала їх усіх. Провадила бесіди про них із святими ангелами своєї охорони. Якщо би наша Володарка записувала те, про що дізналася в ту пору, ми мали би багато доповнень до Святого Письма, досконало зрозуміли б глибоке значення і тайни в тих Писаннях, котрі зберегла Церква.

Слова Цариці

Моя доню. Людська природа є недосконала і недбайлива в практикуванні доброчесності, і легко видихається при духовних вправах; бо вона стало шукає відпочинку і з усієї сили уникає клопотів. Коли душа прислухується до тваринної, плотської частини своєї вдачі, ця остання поглинає і перемагає сили розуму і духа, заводить їх у небезпечне й ганебне рабство. Це -огидне відхилення, і всі повинні його дуже боятись. Але Бог, без порівняння, ще більше його не терпить у своїх служителях і в других духовних особах; від них бо очікується бездоганність, і через те понесена ними шкода є набагато серйознішою, коли вони не виходять переможно у поєдинку із власними пристрастями. Не пильнуючись в тій боротьбі, при частих невдачах вони заколисують себе ложним відчуттям безпеки, вдоволені поверховним виконуванням якихось легких зовнішніх практик доброчесності, уявляють собі (без поступу вперед) що пересувають гори. Тоді нечистий підсуває їм інші приманки і спокуси; недооцінюючи вартість духових вправ і практик, вони у всіх них починають слабнути, вважати їх малозначними, і гублять саме розуміння правдивої доброчесності.

Хочу, Моя доню, щоб ти стереглась цієї помилки, Пам'ятай, що добровільне легковаження одного недостатку відчиняє дорогу для других: поповнюються повседневні гріхи, а тоді - й смертельні. Таким чином, сповзається від одного провалля до іншого, аж до самого дна усякого зла. Щоб запобігти такому нещастю, слід здалеку перехоплювати течію гріха; бо практика чи обряд, що виглядають незначними, насправді є передовими чатами, які тримають ворога на відстані, в той час, як правила і закони щодо важніших справ - є фортечними мурами совісті. Якщо демон зуміє вломитися крізь зовнішні лінії оборони, він буде в ліпшій позиції для просунення вперед. А якщо у валах зробиться пролом через поповнення гріха (хоч і не тяжкого), він вже дістає можливість нападати на внутрішні володіння душі. А якщо душа ослабить себе лихими вчинками і звичками, то, не зміцнена ласкою, вона не проявить мужності під час атаки; тоді диявол, не зустрівши спротиву, її поступово підкорює.