ХРЕЩЕННЯ І ПІСТ ХРИСТА. ДІЯННЯ МАРІЇ

Сам один Ісус попрямував із дому до сусіднього містечка Витанії (або Ветараби) на другім березі ріки Йордан, де Предтеча, Святий Йоан Хреститель проповідав і хрестив. При перших же кроках подорожі наш Спаситель возніс очі до Бога Отця з безмежною любовю, наново жертвуючи Йому все, що відтепер мав чинити: труди, смуток, Страсті і Хресну смерть, а також - своє велике людське переживання, спричинене розлученням із ніжною Матірю; Її товариством Він втішався цілих двадцять дев'ять літ. Убого одягнений і незнаний нікому, Цар царів і Володар володарів (Одкр. 19, 16) спішив на порятунок своїх підданих.

По дорозі до Йордану Він у тайні від них роздавав свої благословення, знімаючи із багатьох зустрічних тягарі тілесних і душевних недуг. Серце Св. Йоана схвилювалось, ще нім він побачив Ісуса. Відчуваючи нове світло й радість, велике піднесення в душі, він не міг вийти з дива: "Що це таке? Що за велике передчуття? Відколи я пізнав мого Господа, ще перебуваючи в лоні моєї матері, я не відчував такого хвилювання в душі, як зараз! Чи це можливо, що Він тепер приходить нам на радість, чи - що Спаситель світу десь близько біля мене?" По цьому просвіченні Йоан Хреститель дістав внутрішнє видіння, в якім сприйняв більш ясно таїнство воз'єднання Особи Слова із людською природою, і другі тайни Відкуплення. Та й - отримав оповіщення, що Спаситель світу надходить хреститись.

Ось, Господь змішався з натовпом і дочекався своєї черги. Йоан Хреститель зразу ж впізнав Його, упав на коліна і сказав: "Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?" Так записано у Св. Матея. Але Христос відповів: "Залиши це тепер. Так бо личить нам здійснити всяку правду."

Після Хрещення нашого Господа Небеса відчинились, і Святий Дух у виді голуба зійшов на Нього, і почувся голос Бога Отця: "Це Син Мій, що його Я вподобав." Багато з присутніх, що мали ласку в Бога, почули цей голос і бачили Святого Духа. Бо Отець перший засвідчив, що Ісус - Його справжній Син, і рівночасно - відновив перед світом честь свого Сина, котрий тільки-що упокорив себе Хрещенням на відпущення гріхів, яких зовсім не мав.

А що ж в міжчасі діялось коло нашої Цариці? Через Божественне просвітлення Вона бачила і розуміла кожен крок, чин і душевний відрух свого пресвятого Сина, докладно і завзято наслідувала всі Його дії, молилась, щоб Хрещення ширилось по цілому світі, щоб люди з нього скористали. Крім того, ангели, ті, що носили на собі емблеми чи щити із Страстями Спасителя, доставили Їй вісті про всі події над Йорданом. Тоді премудра Матір укладала нові хвальні пісні з подяками для Найвищого і для Воплоченого Слова. Крім того, Вона просила Небесних вістунів допомагати Їй у прославлянні Спасителя, що так себе упокорив, прийнявши Хрещення з рук власного сотворіння.

Без затримки Христос пішов з Йордану у пустиню, лише в товаристві ангелів. Вибрав місце для чування і посту в печері між голими похмурими скелями... Припав до землі у найглибшій покорі... Віддав шану Богові Отцеві, подякував за всі труди Його десниці, і - що вибрав Йому це місце усамітнення. В певний спосіб Він навіть дякував пустині, що прийняла Його до себе і сховала від світу. Він хрестом лежав на землі і молився до Предвічного Бога за спасення людей; і чинив так на протязі усього посту.

Сорок днів Спаситель не приймав поживи, жертвуючи умертвлення свого посту для надолуження за людські гріхи обжирства. В нім Господь здобув перемогу і над цим пороком людської вдачі, і над іншими злими схильностями людської плоті, заплатив Предвічному

Судді і Законодавцеві за шкоду, нанесену зіпсуттям людського роду. Згідно із просвітленням, яке я дістала, Христос виконував передумову своєї домовленості з Богом Отцем, а саме: щоб взяти на себе службу Проповідника і Учителя, щоб стати нашим Заступником і Відкупителем, Ісус наперед мусів побороти кожен окремий порок у смертних вправлянням протилежних їм чеснот. Як люблячий Батько, що все віддає для визволення з в'язниці заблудших дітей, Христос побажав заплатити кожен наш довг: за нашу гордість -власним упокоренням, за пожадливість - своїм добровільним і повним убожеством, за низькі і хтиві нахили - покутою і строгістю до себе, за нашу запальність і мстивий гнів - лагідністю і милосердям до своїх ворогів, за наше недбальство і лінивство -своїми неустанними трудами, за нашу лож і зависть -відвертістю і праведною щирістю.

Ось так Він неустанно умиротворював справедли­вого Небесного Суддю і випрошував дарування провин для непослушних і зіпсованих дітей. І - не лише здобув це прощення для них, але ще й заслужив нові ласки, щоб вони стали вартими Його товариства, достойними споглядати Його Отця, і - користати усю вічність з Його спадщини. Всі діяння Спасителя були такі завершені і досконалі, що Він міг облагодіяти грішне людство своїми малими чинами, безкровно. Але Бог - то не люди. Тому Він побажав виявити свою любов до нас граничними, ніким неперевершеними стражданнями і Хресною смертю, щоб не мали жодного оправдання для себе навіть найбільш невдячні і затверділі серця.

Ангели безупинно курсували з потрібними вістями між Пречистою Дівою Марією і Її любим Сином. Але помимо них, Вони обоє підтримували між собою тісний зв'язок, бо через Божественне просвітлення й видіння розуміли свої найтаємніші думки і почування. Та праця ангелів не була лишньою, бо й Господеві, і Пресвятій Богородиці було дуже приємно, коли Небесні вістуни ще раз повторяли вголос те, що Обоє вже собі сказали перед тим.

Отже, як тільки Господь рушив з-над Йордану у пустиню, наша Цариця замкнулась у домі, так що ніхто навіть не знав, де Вона перебуває, і почала у своїй світлиці повний 40-денний піст. Вона ретельно повторяла всі діяння Ісуса, не оминаючи жодної молитви, лежань хрестом і метаній. Як і Спаситель у пустині, Вона творила щоденно три сотні метаній; в інші пори дня - укладала хвальні пісні разом з ангелами. Так співпрацюючи на віддалі з Христом Господом у дотриманні такого ж суворого посту, одночасно з Ним повторяючи всі Його молитви і прошення, Ісусова Матір одержувала ті самі побіли над людськими недомаганнями. Відповідно до свого стану звичайного, хоч піднесеного до Небесних вишин людського сотворіння, Пречиста Діва тими святими вправами і своїми чеснотами теж помагала сплачувати довг Божій Справедливості. Отже, коли Христос, як наш Відкупитель, здобув для нас безліч благословень, і з надлишком сплатив всі людські довги, то Пресвята Марія, як Його Помічниця і наша Матір, дарувала своє милосердне заступництво усьому людському родові.

Люцифер слідкував за діяннями Ісуса Христа, наскільки на це позволяв Господь Бог. Тому він хибно думав, що це звичайна людська істота, хоч дуже свята і праведна. У своїм безмежнім нахабстві і злобі він набрався смілості кусити Спасителя. Вкупі із своїми підручними люцифер пустив в хід всю свою силу і підступність. Але Господь ударемнював всі його дії з Божественною мудрістю і стриманістю, приховував Небесне походження і потугу своєї сили, виявляв свою міць лиш настільки, наскільки випадало звичайній святій людині, наскільки вистачало для звитяги над пекольними ворогами. Щоб почати битву не як всемогутній Бог, а як людина, Господь у духу звернувся з молитвою до Бога Отця: "Мій Отче і Предвічний Боже! Ось я вступаю в битву з ворогом, щоб знищити його силу, упокорити його гордість і злобу проти моїх улюблених душ. Задля Твоєї слави і добробуту душ я піддаю себе спробам зухвалої зарозумілості люцифера. Бажаю тим способом розчавити йому голову; так щоб його нахабство було вже підірване, коли він заатакує смертних своїми покусами без їхнього сприяння. Молю Тебе, мій Отче, щоб Ти пам'ятав про мою битву і про перемогу для блага смертних, на котрих нападає спільний ворог. Скріпи їх слабі сили через мій тріюмф, позволь їм перемагати. Нехай їх заохотить мій примір. Нехай вони навчаться від мене, як відбивати і перемагати ворогів."

Проникливість демонів не мала доступу до цієї внутрішньої духової молитви. Ангели, супутники Ісуса, теж були сховані поза полем зору люцифера, щоб він нічого не запідозрив. Небесні духи прославили і восхвалили Бога Отця і Святого Духа, що раділи з трудів Воплоченого Слова. А Пречиста Діва із своєї каплички спостерігала за розгортанням цієї битви. Почався той поєдинок на 35-й день Христового посту у пустині; тривав - до його кінця, як передають Євангелисти, то значить - повних п'ять днів. Люцифер прийняв на себе вид людини, став перед Господом, як чужинець, що ніколи Його не стрічав. Зодяг себе у сяйво, наче Ангел, і в сподіванні, що Господь мусить терпіти муки голоду, промовив так: "Коли ти - Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом." (Мат. 4, 3). Такою хитромудрою порадою диявол хотів перевірити свою найбільшу тривогу, чи часом цей чоловік не є Месією. Але Спаситель світу відповів коротко: "Написано: чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих."

Люцифер був відбитий нищівним доказом із Святого Письма, і супровідною прихованою силою духа Господа, але здаватись не хотів. За позволенням Ісуса він заніс Його на руках до Єрусалиму і поставив на наріжник храму. Звідси Господь бачив юрби прохожих, але сам залишався для них невидимим. Люцифер прагнув розбудити у цій святій, як він думав людині, марне жадання слави від народу, що товпився внизу, нібито заради возвеличення Божого Імені. Тому він знову послужився словами із Святого Письма: "Коли ти - Син Божий, кинься додолу: написано бо: Він ангелам своїм велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спіткнувся об каиінь."(Мат. 4,6). Невидимі для диявола Небесні духи не могли вийти з дива, що їх Цар заради блага смертної людини дозволив, щоб Його торкалися руки нечистого. А навколо князя темряви юрмилась вся нечиста сила, бо з тої нагоди пекло майже спорожніло, аби люциферові дати всю потрібну поміч. Тим часом Божа Премудрість відповіла: "Написано також: не будеш спокушати Господа Бога твого.: (Втор. 6, 16). Ця відповідь була дана з незрівнянною лагідністю, покірністю, і рівночасно - з таким маєстатом, що саме це успосіблення Господа нанесло нищівний удар зарозумілості диявола, і спричинило незнані йому раніше муки і замішання.

Тоді він з іншого боку підступив до незнаного йому святого мужа. Узяв його на високу гору, звідки було видно багато земель, і бундючно звернувся до Нього: "Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся." (Мат. 4, 9). З неймовірним нахабством і безумною підступністю він пропонував те, що йому не належало, і підлягало лише Богові. Цар і Господь всього сотворе­ного закінчив розмову: "Геть, сатано! Написано бо: Господу Богу Твоєму поклонишся, і Йому Єдиному будеш служити." "Цим наказом Христос припинив дальші спроби люцифера і скинув його разом з легіо­нами нечистих духів в найглибші провалля пекла. Там вони три дні лежали в безруху, зруйновані, нездатні рушитися з місця. Коли їм було дозволено підвестися знову, поскромленим і засоромленим, вони вже не мали певності, чи той пустельник був звичайним праведни­ком, чи предсказаним перед віками Воплоченим Сло­вом. В тих сумнівах і непевності вони розгублено мета­лися аж до часу самої Голгофти.

Звитяжний Христос возніс до Бога Отця славені з подяками за те, що даруав Йому ось цей тріюмф над ворогом Бога і людини. Ликуючі ангели на руках занесли свого Володаря назад у пустиню. З їх боку це було надолуженням за те, що нечисті руки злого духа дотикались святого людського тіла Божого Сина. Ніколи людський ум не міг би сам додуматись, що Бог був спосібний зайти аж так далеко, щоб рятувати грішні сотворіння, зроблені із земного пороху, коли би цього нам не переповів Святий Євангелист.

Тим часом в Назареті із своєї каплички Княгиня ангелів слідкувала за поєдинком Її пресвятого Сина. Завдяки Божественному світлу Вона ставала свідком всіх подій. Та ще й ангели без перерви заносили Їй останні вісті з поля бою. Рівночасно з Господом Пречиста Діва повторяла ті самі молитви. Невидимо й духово Вона громила люцифера з його підручними, співділаючи з Христом для нашого добра. Коли ж наша Цариця усвідомила собі, що диявол посмів носити нашого Господа з місця на місце, Вона гірко заплакала через таку образу. Зате по перемозі над ворогом Марія утішилася, негайно уложила гимни на честь Бога і пресвятої людської природи Христа; зразу ж ангели поклали їх на музику і передали Пресвятому Синові разом з подяками за благословення, здобуті для цілого людського роду. Христос у відповідь післав Небесних духів із словами підбадьорення і радості з нагоди побіди над люцифером.

З пустині наш тріюмфуючий Владика і Цар вернувся знов на береги Йордану. Йоан Хреститель був милий Його серцю. А, крім того, Господь бажав одержати від нього ще одне прилюдне свідчення про призначення й

Небесне походження Воплоченого Слова. Як тільки Йоан побачив Його знову, то, вказуючи пальцем, вимовив слова: "Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу. Це той, що про Нього повідав я: за мною йде Муж, що був передо мною, бо був раніш від мене. І не знав я Його. Та я на те прийшов, водою хрестивши, щоб Ізраїлеві об'явлений був Він."

Це свідчення зворушило двох учнів Святого Йоана, і вони пішли за Господом до Його домівки. Це були перші апостоли, святі Андрій і Йоан (майбутній улюбленець Христа і четвертий Євангелист). Андрій, не барячись, покликав свого брата Симона, якого Господь з місця назвав Кифою, тобто Скелею (по-грецьки - Петро). Ці зустрічі відбулися у межах Юдеї. А наступного дня, вже в Галилеї, Ісус взяв до себе Филипа, котрий, у свою чергу, привів Натанаїла.

Із першими п'ятьма учнями Спаситель вертався додому в Назарет, щоб стрінутись із своєю любою Матірю. Апостоли теж дуже бажали бачити Її. Дорогою Він з любовю і без втоми працював над душами перших учнів, просвічував і ушляхетнював, збагачував Божественними дарами і благословеннями. Йдучи до Назарету, Христос прилюдно проповідував і вчив, як Господар правди і вічного життя. Багатьох слухачів поривала сила голошеної Ним науки, але наразі Спаситель не брав нікого більше в учні.

В цій подорожі Христос учив апостолів і словом, і ділами: шукав за бідними і страждущими, потішав хворих і засмучених, відвідував лічниці і в'язниці, творив чудеса милосердя для тіл, і для душ. Через Божественне просвічення Пречиста Богородиця з увагою і захопленням стежила за кожним кроком і подвигом свого пресвятого Сина; сердечно дякувала Богові Отцеві за перших п'ятьох учнів, усиновляла їх, як своїх духових дітей, жертвувала їх Божому Маєстатові з новими хвальними піснями. За те Найвищий зволив дарувати Їй нове об'явлення, як буде далі втілюватися в життя наука Спасителя. І ось тепер Вона готується стрічати своїх наймиліших гостей: приводить в порядок убоге житло, запасає провізію для частування.

Вони прибули. Пречиста Діва приймає свого Сина з найглибшою покорою і почитанням. Її поведення наповнює учеників ще глибшою пошаною до їх Божественного Наставника. Таким чином, з цього моменту і надалі Вона приймає на себе службу Учительки і духової Матері учнів Христа, вчить їх, як треба гідно спілкуватись з Особою Бога й Відкупителя. Матір Ісуса їх зразу причарувала. Святий Йоан, а з ним і решта, відразу впали перед Нею на коліна, бажаючи, щоб Богородиця прийняла їх, як власних синів і слуг. Найближчим Її серцю став Святий Йоан задля його невинності, задля лагідної і покірної вдачі. Йоан теж більше від других полюбив Пресвяту Богородицю.

Але як гостей, Пречиста Діва прийняла всіх однаково: служила при столі з уважністю Матері і маєстатом Цариці, викликуючи тим захоплення навіть у святих ангелів. Своєму Божественному Синові Вона прислужувала на колінах у найглибшій пошані. І рівночасно - просвічувала Його супутників відносно гідності їх Учителя і Відкупителя, навчаючи їх великих істин віри у Христа. Коли врешті апостоли відійшли на спочинок, Спаситель перейшов до світлиці своєї ніжної Матері, як Він раніше звик робити. А Вона, найпокірніша серед смиренних, помістилась біля Його стіп, як в давні літа. Щодо покори, то нашій Цариці завжди здавалося, що Вона дуже мало може зробити, а ще менше, ніж може, робить, - щоб віддячитись Йому за безмежну любов і невимірні дари з Його рук. Вона вважала себе безвартісною і порохом землі. Господь підніс Її з долівки і говорив до Неї слова про спасення і вічне життя, але із спокійним і незворушним видом: Бо якраз у цьому проміжку часу Він почав обходитись з Матірю більш стримано, щоб дати Їй можливість здобути більші заслуги у терпінні. Таку просьбу Вона сама висловлювала, коли Спаситель вирушав із дому для Хрещення і посту у пустині.

Слова Цариці

Моя доню. Виджу, що велике щастя, яке мали учні Мого пресвятого Сина, а особливо Св. Йоан, Мій улюблений слуга, - сильно настроїло тебе до змагань і великих прагнень. Певна річ, що Я любила його в окремий спосіб, бо він був найбільш чистий і відвертий, наче голуб. І в очах Господа він був дуже милий через свою чистоту і любов до Мене. Його примір повинен пришпорювати тебе чинити те, чого Мій Син і Я очікуєм від тебе. Ти свідома того, Моя найдорожча, що Я є найчистішою Матірю, і що з матірною любовю приймаю тих всіх, що завзято і побожно бажають бути Моїми дітьми і слугами Господа. Я прийму їх з відкритими обіймами, і стану їх Заступницею й Оборонцем. Твоя убогість, безвартісність і неміч стануть для Мене ще більшою спонукою, щоб виявляти тобі Мою щедру прихильність. Тому Я кличу тебе стати Моєю вибраною і улюбленою донею в святій Церкві.

Однак сповнення Моєї обітниці буде залежати від твого служіння, а іменно: що ти будеш правдиво і свято змагатись за ту Мою любов, якою Я любила святого Йоана, і за всі супровідні благословення, наслідуючи його усіми твоїми силами. Тобто, мусиш обіцяти, що виконаєш все, що Я тобі прикажу, не схибивши в найменшій точці. Отже, хочу, щоб ти трудилась до тих пір, аж поки в тобі помре вся любов до себе; щоб ти придушувала всі наслідки першого гріха, аж поки всі похідні від нього схильності будуть зовсім вигашені; щоб ти старалась поновити в собі ту голубину щирість і простоту, котра руйнує всяку злобу і дволичність. Ти мусиш бути ангелом у всіх твоїх чинах, бо вибачливість Найвищого супроти тебе була такою великою, що спорядила тебе світлом і розумом більше ангельським, ніж людським. Я вистарала для тебе ці великі благословення, і тому з Мого боку є цілком розсудливо очікувати, що ти оправдаєш їх у твоїх трудах і мислях. Що стосується Мене, то тобі слід плекати неустанну прив'язаність і велике бажання подобатись і служити Мені, завжди уважно ставитись до Моїх порад, і не зводити з Мене очей, щоб знати й виконувати те, що Я приказую. Тоді ти будеш Моєю правдивою донею, а Я - твоєю Покровителькою і люблячою Матірю.