ВОСКРЕСЕННЯ

Як найдосконаліша особа людського роду, Пресвята Богородиця не дозволяла собі найменших послаблень при виконанні обов'язків, навіть посеред найбільшого горя. Так було передбачено Небесами, щоб Вона докладно сповняла цю найвидатнішу із чеснот.

Отже після погребення Христа Пречиста Діва повернулась до дому Тайної Вечері. Затримавшись у залі, де Ісус започаткував Пресвяту Тайну Євхаристії, у товаристві Св. Йоана, обох Марій та інших жінок з Галилеї, Вона звернулася до них і до апостола. Найбільш покірно, із сльозами, Пречиста Діва дякувала їм за те, що перебували з Нею під час Страстей Її улюбленого Сина, обіцювала в Його імені нагороду за їх стійкість і посвяту. Одночасно Вона жертвувала себе, як слугиня і подруга для тих святих жінок. Всі вони разом із Св. Йоаном прийняли це звернення за велику ласку, цілували Їй руки і просили про благословення. Також вони благали Її піти на спочинок і чимось поживитись. Але Пречиста відказала: "Моїм відпочинком і потіхою буде побачити , як Мій Син і Господь воскресне з мертвих. Ви, Мої найдорожчі приятелі, задовільніть свої потреби, а Я побуду наодинці з Моїм Сином." Залишившись цього вечора на самоті, Пресвята Богородиця споглядала дії найсвятішої душі Її Сина, яка покинула священне тіло.

Найперше благословенна Матір дізналася, що душа Христова, воз'єднана з Божественним началом, зійшла до аду, щоби звільнити з підземелля Святих отців; їх там затримували з часу смерті першого праведника, що помер в очікуванні приходу Відкупителя усього людського роду. В присутності найсвятішої Душі ця похмура печера перетворилася у Небо, наповнилась чудесним сяйвом, і затримані там душі дістали ласку лицезріти Божественні діла: вони в одну мить перейшли із стану печального очікування до реального посідання слави, і переступили з темряви до недосяжного раніше світла, яким вони тепер почали втішатись. Всі вони впізнали свого справжнього Бога й Відкупителя, і дякували Йому, і хвалили Його, виливаючи свої почуття у хвальній пісні: "Достойний Агнець заколений прийняти силу і багатство, і мудрість, і кріпкість, і честь, і славу, і благословення (Одкр. 5, 12). Ти відкупив нас, Господи, своєю кровю із кожного племені, язика, народу і країни; зробив нас царством і священниками Бога; і ми будем панувати на землі. Твоя є, Господи, влада, і Твоє є Царство, і Твоя є слава Твоїх трудів." Тоді Господь приказав ангелам привести всі душі з чистилища, що було умить сповнено. Як ніби для запоруки відкуплений живучих на землі, вони з місця були прощені Відкупителем і решту терміну було їм подаровано, і вони були прославлені, як і душі праведних. Таким чином, того дня в присутності Царя обезлюдніли в'язниці аду і чистилища.

А Божественна душа Христа, нашого Відкупителя залишалась в аді від пів четвертої в п'ятницю по обіді до третьої з чимось в неділю рано. Звідти Він вернувся до свого гробу, як переможний князь ангелів і визволитель Святих, котрих забрав Він з глибинних тих в'язниць, мов здобич і - як свідоцтво славного тріюмфу над покараними і поверженими бунтівниками-демонами з пекла.

В гробниці перебувала численна варта ангелів. Деякі з них по команді їхньої Цариці і Пані вже визбирали остатки святої крові, пролитої Її Божественним Сином, частинки плоті, розметані під час бичування, волосинки, видерті з Його лиця і голови, і всі прочі реліквії, що належали Його досконалій людській особі. Ангели заопікувалися тими реліквіями і тримали їх в безпеці. Перш ніж Тіло мало бути відновлене до своєї попередньої краси, його показали святим Отцям в скатованому до невпізнання виді. Оглядаючи Його тіло, спотворене нелюдським катуванням, Патріярхи, Пророки і другі Святі прославляли Ісуса і знову визнавали Його, як Воплочене Слово, що воістину взяло на себе наші недуги і болі (Ісая 53, 4), оплатило з надвишком наші довги, надолуживши в невинності і чистоті своїй вимоги справедливості Бога Отця. Тут наші перші батьки Адам і Єва узріли всю глибину спустошення, спричиненого їх непослухом, і - те невимірне лікарство, що було потрібне для направи: непорівнянну доброту і милосердя Відкупителя.

Тоді в присутності тих всіх Святих ангели прилучили до святого Тіла всі визбирані ними реліквії, відновивши його попередню досконалість і цілісність. У цю же мить свята душа Ісуса до тіла прилучилась, надаючи йому безсмертне життя і славу. Замість запашних олійків і посмертного завою, Господнє Тіло зодягнулось в чотири дари слави: світлість, невразливість, блиска­вичність і всепроникність. Світло, промінюючи з Його тіла, як і другі дари Воскресення, набагато перевищували славу Господнього Преображення на горі Тавор. А через невразливість Його тіло стало непереможним і непіддатливим супроти всякої сотво­реної сили чи енергії. Завдяки дарові всепроникності груба земна матерія тіла так очистилась, що одержала спосібність проникати в іншу матерію, неначе чистий дух. Він пройшов через каміння гробниці, не зрушивши замкненого отвору, подібно, як колись виходив з лона своєї преблагословенної Матері, не нарушаючи дівочості. А дар блискавичності настільки увільнив Його від земного тяжіння та інерції матерії, що Він міг переміщатись у просторі навіть швидше від ангелів, як це доводили пізніші появи Господа. Тут слід відмітити, що ті всі Божественні дари Спаситель наш отримав ще в сам момент Зачаття у лоні Пресвятої Богородиці. Але їх діяння було відкладене аж на часи після Воскресення. І святі Рани, що перше окалічували Його тіло, зараз засяяли на долонях, ступнях і проколеному боці.

В цій славі і Небесних прикрасах Ісус Христос возстав тепер із гробу. В присутності Святих і Патріярхів Він урочисто обіцяв загальне воскресення плоті й тіла для усіх людей з подібною прославою для спасенних. Аби негайно потвердити це зобов'язання, Господь приказав душам багатьох присутніх тут Святих злучитися із своїми тілами і встати до безсмертного життя. Ця Божественна команда була негайно здійснена, і їх тіла возстали з мертвих, як згадує Св. Апостол (Мат. 27, 52). Серед них були Святі Анна, Йосиф, Йоаким і другі старинні Отці і Патріярхи, що відзначалися вірою і надією на Воплочення, бажали цього і молилися за це із вервою найбільшою до Бога. Це була нагорода за їх запал у вірі.

Цариця Небес спостерігала за цими величавими подіями із свого притулку у Вечернику (дім Тайної Вечері). Неописана радість Її заполонила, коли душа Христова злучилась знову з тілом. Так трапилось, що в цей момент зайшов Євангелист Йоан, як і в минулий ранок, щоби утішити у горю Пречисту Діву Марію. Заставши наглу зміну, - перехід від безпросвітнього жалю до невимовного ликування і безхмарної Божест­венної величі - він сповнився ще більшої пошани до Пречистої, і догадався водночас, що вже Господь воскрес. Передбачаючи вже близьке прибуття Спаси-теля, Пречиста Діва виливала всю свою душу у гимнах і молитвах; все вище підіймалась в Неї хвиля неземної радості і безжурності, вирівнюючи ті печалі і страж­дання, які Вона перетерпіла під час Страстей Ісуса.

Ось накінець Ісус прибув, воскресший і про­славлений, у супроводі всіх Святих, і також -Патріярхів. Завжди покори повна, Цариця впала ниць у поклонінні своєму Божественному Синові. Господь підніс з долівки Матір і ніжно пригорнув до себе. Їх єства неземні буквально злилися в одне, як промінь світла, що входить у кришталь. І Богородиця почула голос, що до Неї мовив: "Моя улюблена, зійди вище!" При цих словах Пречиста Богоматір ясно побачила в видінні Бога, знайшовши винагороду і повний, хоч тимчасовий відпочинок за всі Її терпіння і труди. Пролинули цілі години того неземного торжествування, перш ніж Цариця Небес вийшла із видіння і знайшла себе опертою на десницю воскресшого Спасителя. І -черпала насолоду, бесідуючи любо при сяйві Його Божественності про таїнства Його Страстей і слави.

Слова Цариці

Кожен з цих дарів відповідно доповнюється в того, хто у стані ласки здійснює найменш значуще діло, навіть - коли це тільки підбирання соломинки або подавання шклянки води з любові до Бога (Мат. 10, 42). За кожен найдрібніший труд сотворіння забезпечує собі приріст розміру дарів. Це - зростання світлості, що багато разів світліше від сонця, і додається до стану благословенності сотворіння; - зростання невразливості, коли людина дальше відходить від духового і природного псування, від немочі і мінливості, ніж це би можна осягнути усіми сотвореними силами; - зростання всепроникності, коли людина проходить через все, що може опиратись їй, отримує нову владу проникання; - зростання в блиска­вичності, тобто - у жвавості, що перевищує всяку стрімкість руху птиць, вітрів, вогню і всього, що підлягає тяжінню. Із цього збільшення дарів для тіла, зароблених доброю працею, ти зрозумієш, як ростуть дари для людської душі. Бо дари тіла є похідними від дарів душі і з ними узгіднені. У дарі блаженного видіння кожна заслуга забезпечує більшу чіткість і більший вгляд в Божественні прикмети і досконалості, ніж той, що його дістають всі доктори і просвічені члени Церкви. Подібно же додається до дару розуміння чи опанування Божественної речі. Бо відчуття безпеки в посіданні найвищого і безконечного Добра робить умиротво-реність і решту радостей від цього посідання більш вартісними, ніж коли б душа нараз заволоділа всім, що є цінне і багате, бажане і вартісне у всьому сотвореному. Видатність - третій дар душі, коли любов, з якою чоловік здійснює найменші Богоугодні акти, так многократно збільшують Небесну любов, що з нею ніколи не можна порівняти найбільшу людську любов тут, на землі. Ані захоплення від неї не можна порівняти з усіми радостями цього смертного життя.