ПОКЛОНІННЯ ПАСТИРІВ. ОБРІЗАННЯ.

Ангели вже відсвяткували Рождество Бога, що став чоловіком в забутому вертепі біля воріт Вифлеєму. Тепер слід було занести цю радісну новину усім достойним людям. Архангел Михаїл зійшов у ад до святих Патріярхів і потішив їх, що Єдинородний від Предвічного Отця тільки-що прийшов у світ і зараз спочиває, смиренний і лагідний, як вони то віщували, між двома тваринами. А від імені благословенної Божої Матері він окремо привітав Її батьків, Йоакима і Анну, звістивши, що їх Доня зараз тримає в обіймах Желанного народів і Того, за ким тужили всі Патріархи і Пророки. Для аду це був день великої радості й надії. Від інших ангелів дістала повідомлення свята Єлисавета з маленьким шестимісячним, але премудрим Йоаном. При цій новині обоє припали до землі і поклонились в духу і правді (Йоан 4, 23) своєму Богові, що стався чоловіком. А дух дитяти ще більше розпалився, ніж у пророка Іллі. Присутні ангели були захоплені завзяттям хлопчика, що був назначений, як майбутній Предтеча Месії. Святий Йоан і його мати попросили через Небесних післанців, щоб наша Цариця від їх імені поклонилась своєму пресвятому Синові, і пожертвувала Йому їх служіння. Що Вона негайно й учинила.

Серед вибраних Небом були й місцеві пастухи, що пасли свої стада. Вони заслужили на цю ласку, бо були покірного серця, бо хоч бідні і зневажувані світом, були праведними ізраїльтянами, які тужили за Месією і залюбки про Нього розмовляли у своєму колі. До таких, як вони, порівнював себе Бог у вислові, що добрий Пастир знає своїх овець, а вівці - знають Його. Ось їм і з'явився сам архангел Гавриїл. ...Велике сяйво огорнуло їх; вони завмерли з переляку. Тоді Небесний князь звернувся до їх гурту: "Ви, чесні люди, не бійтеся; бо я звіщаю вам велику радісну новину, а саме, - що нині для вас у місті Давида народився Відкупитель Христос, наш Господь. А на знак правди цього я виявляю вам, що ви знайдете Немовля у пеленках, положене у ясла."

Як тільки він скінчив, перед очами пастухів з'явилась сила Небесного війська; і ніч загомоніла ангельським гимном: "Слава Богові на висотах, і на землі - мир людям Його уподобання."

Як усе замовкло, - а сталася подія у четверту годину ночі, - пастухи всі разом затужили, щоби ствердити правдивість тої вісті. Тому що вони були простодушні, не зіпсуті світськими звичаями, їх не вразила позірна недоречність, щоб цар Ізраїлю мав прийти на світ в нужденних яслах. З усіх сил вони поспішили до Вифлеєму. У печері вони знайшли Марію, Йосифа і Немовлятко в яслах. Як тільки Немовлятко повернуло до них своє променіюче личко, їх серця умить перемінились. Божа любов дала їм себе пізнати, -піднесла їх душі до нового стану ласки і святості, до взнеслого розуміння тайн Воплочення і Відкуплення людського роду.

Всі разом упали на землю і вклонилися Слову, що стало плоттю. Вже - не як неосвічені простолюдці, а як мудрі і кмітливі люди, - вони славили Його, визнавали й величали, як правдивого Бога й чоловіка, як Обновителя і Відкупителя людського роду. Пресвята Матір Дитятка бачила все, що діялось і зовні, і в глибині їх сердець, як на очах у Неї звершуються пророцтва і тайни Святого Письма. А тоді, як знаряддя Святого Духа і повноважна намісниця Божого Немовлятка, промовила до пастирів з повчанням і просьбою, щоб вони любили Найвищого і вірно Йому служили. Розмова точилася довший час, і було видно з їх відповідей, що вони зрозуміли багато Божих тайн.

Пастухи перебули в печері від світанку аж до середини дня. Наша Цариця нагодувала їх і вони відійшли повні потіхи і Божої ласки.

Пречиста Діва вирішила, що прийшла пора, щоби святий Йосиф, прибраний батько Месії, теж удостоївся честі потримати в обіймах новонародженого Сина Божого. Вона звернулася до нього так: "Мій мужу і моя поміч, прийми в твої руки Сотворителя Неба і землі, і втішайся Його любим і милим товариством, щоб мій Господь і мій Бог насолодився і, щоб ти подякував Йому твоєю вірною службою. Візьми до себе Скарб Бога Отця, і май свою частку у цьому благословенні для людського роду." А в духу Вона промовила до Немовлятка: "Найсолодша Любове моєї душі і Світло моїх очей! Спочинь на руках Йосифа, мого приятеля і дружини; підтримай милу бесіду із ним, і прости мені мої недоліки. Дуже мені тяжко є розстатися з Тобою навіть на одну мить, але я хочу без заздрості поділитися Добром, яке отримала, з усіми, хто цього вартий." Її найвірніший муж вклонився до землі і відказав: "Пані і Володарко світу, моя Дружино. Як можу я, будучи таким невартісним, наважитись тримати у руках Бога Самого, перед Котрим дрижать підпори Небес (Йов 26, 11)! Як може негідний червячок мати смілість прийняти таку захоплюючу ласку?! Я ж тільки порох і попіл! Але Ти, Пані, допоможи мені в моїй негідності, і попроси Його Величність милостиво глянути на мене і через Його ласку вчинити мене вартим."

Він так сильно бажав потримати в обіймах Немовлятко Бога, і так цього боявся, що його душа водночас переповнилась і любовю, і вірою, покорою, і найглибшою пошаною до Нього. Із тремтінням Йосиф впав на коліна, щоб прийняти Його з рук Пресвятої Матері, а з його очей полились рясні сльози радості і щастя. Божественне Дитя ласкаво глянуло на прибра­ного батька і обновило його душу надщедрими Небесними дарами. Захоплений новими благосло­веннями, святий Йосиф воздав честь Богові в похвальних гимнах. А як потім Дитя переходило з його рук в обійми Пресвятої Матері, обоє були на колінах. Це стало в них незмінним правилом: приймати Господа лише навколішках. І до місця Його спочинку свята пара завжди приступала, віддаючи три коліноприклонення, цілуючи землю, і збуджуючи у душі акти найбільшої покірності й пошани.

Пречиста Діва заохочувала ці прояви царського вшановування пресвятого Дитятка, бо Її серденько умлівало, коли Вона уявляла собі майбутні страждання Спасителя. Марія ж докладно знала, які муки колись перенесе Її маленька ніжна Дитинка. Це була частина Її великого мучеництва, яке тривало тридцять і три роки.

Тимчасом постало питання, чи завдавати Божому Немовляті перший великий біль: чи виконати на Ньому загальний ізраїльський закон обрізування хлопчиків на дев'ятий день від їх народження. Бо, з одного боку, як наша Цариця досконало знала, Її пресвятий Син прийшов, щоб пошанувати і ствердити Закон, щоби йому підкоритись, щоби терпіти за людей. Знов, з іншої сторони, Її материнська любов і жаління Дитинки підповідали Їй, що Боже Дитя можна сміло вийняти з­під того закону, бо на Нього не перейшов первородний гріх Адама. У своїй скромності і покірності, лише задля заощадження власних переживань Марія не сміла докучати Найвищому лишніми запитаннями. А Небеса мовчали.

Отже вийшовши з молитви, Пресвята Марія від себе попросила святого Йосифа приготувати все потрібне для ритуалу. Мовляв, на Її думку, по закону настав час для обрізання; і оскільки вони не дістали інакших наказів, закон, як здається, треба виконати. Ще Вона сказала, що вони обоє у відповідь на незмірні Божі ласки мають більший обов'язок чинити приємність Найвищому і точно сповняти Його приписи, - і ретельніше дбати про добробут свого пресвятого Сина, ніж роблять це інші люди. Святий Йосиф погодився, що без інакшого наказу він бажає у всьому присто­суватися до Божої Волі, що записана в Законі; що хоч Воплочене Слово як Бог, не є підлегле Законові, Воно тепер зодягнулось в людське тіло і, як найдосконаліший Учитель і Спаситель, - напевно бажає співділати із Законом нарівні з другими людьми. А тоді він запитав свою Дружину, як слід провести це обрізання.

Пресвята Марія відповіла, що - так само, як другі люди чинять. Лише побажала сама тримати Дитятко під час обрізання, не передаючи Його в чужі руки. Просила теж, щоб мати під рукою лікарство для вгамування болю, і кришталеву чи скляну посудину для збереження священної реліквії від Обрізання Божественного Немовлятка. Тимчасом передбачлива Мати приготувала льняну тканину, аби зібрати священну кров, що вперше мала пролитися за наше спасення. Ні одна краплина не сміла загубитись на землі. І - повідомила священника, щоби прийшов в яскиню для здійснення приписаного обряду.

Тим часом вони стали радитися, як назвати Дитятко. І святий муж сказав: "Моя Пані. Коли святий ангел Найвищого повідомив мене про цю велику тайну, він також сказав мені, що Твій пресвятий Син повинен називатися ІСУС." Божа Мати відповіла: "Те ж саме ім'я було виявлено мені, коли Він одягнув плоть у моїм лоні. Отже тому, що ми отримали це ім'я від Найвищого устами Його святих ангелів, годиться, щоб ми у покірній пошані підчинились прихованим і незбагненним рішенням Його безмежної Премудрості, - щоб надати його моєму Синові і Господеві, і назвати Його іменем ІСУС." Це ім'я ми об'явимо священникові для запису в реєстраційну книгу обрізаних дітей."

Під час наради Марії і Йосифа безліч ангелів у видимій постаті зійшли з висоти, одягнуті в сяючу білу одежу з прегарними червоними вишивками на ній. Заквітчані вінками, з пальмовими вітками в руках, вони ясніли більше від багатьох сонць. Але ще сильніше променіли відзнаки на їх грудях; на кожній було викарбуване солодке ім'я ІСУС. В печері ангели поділились на два хори , з Архангелами Михаїлом і Гавриїлом на чолі. У них обох в руках були великі значки з написаним на них святим іменем ІСУС. Оба князі виступили вперед, перед свою Царицю і промовили: "Пані, це є Ім'я Твого Сина, що перед віками було записане в Божому Умі, і котре благословенна Тройця дала Твому Єдинородному Синові і нашому Господеві, як знак спасення для цілого людського роду, рівночасно поставивши Його на трон Давида. Він буде на ньому царювати, каратиме своїх неприятелів і затріюмфує над ними, вчинивши із них собі підніжок, і видаючи на них засуд. Своїх приятелів Він правицею своєю піднесе до слави.

Але те все трапиться коштом терпінь і крові. І навіть зараз Він має її пролити, дістаючи оце ім'я, бо воно -ім'я Спасителя і Відкупителя. Це буде початком Його терпінь у послуху для Волі Його Предвічного Отця. Ми всі маємо прибути, як прислуговуючі духи Найвищого, назначені і післані Пресвятою Тройцею, щоби служити Єдинородному від Отця і від Тебе у всіх таїнствах і святощах Закону милосердя. Ми маєм супроводити Його і прислужувати Йому, аж поки Він переможно зійде до Небесного Єрусалиму і відчинить браму Небес. Після того ми утішимось особливою славою, окремо від інших благословенних, що не дістали такого доручення."

Священник із двома помічниками прибули до яскині Рождества. Дикість місця їх приголомшила. Але привітність, скромність і маєстатичність нашої Цариці перемінила їх настрій. Не знаючи причини, священник відчув захоплення й повагу до такої незвичайної особи. А як він глянув на личка Марії і Дитятка у Її руках, ніжні почуття сповнили його душу; він не переставав ливуватись, наскільки невідповідним для них виглядало це убоге й понуре довкілля. Врешті священник приступив до виконання свого обов'язку і обрізав

Дитятко, правдивого Бога і чоловіка. В той час Син Божий з великою любовю у духу жертвував Богові Отцю три офіри такої надзвичайної ваги, що кожної зокрема було би досить для Відкуплення тисячі світів. Перша: що Він, будучи невинним і Сином правдивого Бога, знизився до становища грішника (Фил. 2, 7), підкорившись обрядові і Законові, які були встановлені, як засіб від первородного гріха, отже Його не стосувались (II Кор. 5, 21). Друга: що Він забажав витерпіти болі обрізання, котрі Він повністю, як людина, відчував. І третя: та гаряча любов, з якою Він почав проливати свою Кров за людський рід, сердечно дякуючи Предвічному Отцеві, що вчинив Його спосібним терпіти задля Божої слави.

Бог Отець милостиво прийняв цю молитовну жертву свого Сина і, мовлячи по-людськи, почав вважати надолуженою задовженість людини перед Ним. Цими першими овочами свого віддавання крові Воплочене Слово дало запоруку, що Воно всю її проллє, аби звершити Відкуплення і вигасити довг синів Адама. Всі ці відрухи в душі Єдинородного Пресвята Мати відчувала й розуміла. Як і всі діти, Божественне Дитя плакало, коли його торкався грубий кремінний ніж. І Матір плакала, тримаючи Його в обіймах, і витираючи Кров рушничком. Але не тільки через біль плакало Боже Немовля. В своїй завершеній премудрості воно предвиджувало і переживало майбутню твердосердість смертних при виді Його грядущих страждань.

І ось, священник запитав, як назвати Дитятко. Пречиста Діва, завжди уважна стосовно честі Її мужа, негайно вказала на святого Йосифа. А Йосиф звернувся до Дружини з подібною пошаною, і дав Їй зрозуміти, що як він гадає, це миле Ім'я повинно вперше прозвучати з Її уст. І враз, за Божим натхненням вони обоє рівночасно промовили: "Ісус - Його ім'я." Священник відмітив: "Батьки однодушно згодилися, і велике це ім'я, яке вони дають дитині." Він записав ім'я в реєстраційну книгу. А записуючи, заливався рясними сльозами, сам дивуючись, чому. І накінець сказав: "Я переконаний, що це дитя стане великим Пророком Господа. Дуже старайтесь, виховуючи його. І скажіть мені, як я міг би вам допомогти." Пресвята Марія і Йосиф покірно подякували священникові і попрощались з ним, пожертвувавши в дарунку свічки та інші речі.

Пресвята Родина лишилась сама. Марія і Йосиф із сльозами радості обговорювали цю подію і величали Господа. Дбайлива Матір прикладала лікарство до рани, нанесеної ножем святому Немовляткові, і не випускала Його із своїх обіймів день і ніч, аж поки рана не загоїлась. Бо в Непорочної Матері почуття любові до власної Дитини було незрівнянно сильнішим від кожної земної материнської любові. Таке надолуження належалось чутливому серденьку маленького Ісуса, якого у житті чекали страшні муки і хресна смерть.

Слова Цариці

Моя доню, хочу, щоб ти уважно поставилась до дарованої тобі ласки, при якій ти довідуєшся про дбайливу опіку і увагу, котрих Я не щадила для Мого пресвятого і наймилішого Сина в щойно описаних таїнствах. Найвищий подає тобі це особливе світло не для задоволення цікавості, але - щоб ти Мене наслідувала в усіх цих речах, як вірна прислуга, щоб воздавала Йому подяки за Його труди у тій же мірі, в якій ти удостоїлася їх пізнати. Отже подумай, найдорожча, про ту малу віддачу, яку повертають смертні за любов Моєму Синові і Господеві, про те, як навіть Його вірні не пам'ятають, що треба дякувати. Візьми собі таке завдання відповідно до твоїх немічних сил, щоб надолужувати за цю тяжку образу, кохаючи Його, дякуючи Йому, і прислуговуючи Йому з усіх сил за всіх інших людей, що цього не роблять. Для цього ти мусиш бути ангелом у жвавості, найзавзятішою і точною у всіх оказіях; мусиш умерти для всіх земних речей, усуваючи і руйнуючи всі людські нахили, підносячи крила любові до тих вишин, котрі тобі визначив Господь.

Ти трохи розумієш, як зворушує і будує душу запам'ятовування діянь, які вчинив Мій пресвятий Син. Будь вдячною за те, хоч ти не можеш забагато скористати із світла, що тобі дається. Але щоб ти ще більше боялась забувати, Я, зокрема, розкажу тобі таке: Святі у Небі, що при Божественному світлі усвідомили собі ці тайни, не виходять з дива, чому вони під час свого земного життя не звертали на них більшої уваги. І якщо би вони могли відчувати там біль, то дуже переживали би за свою повільність і недбайливість, коли як слід, не цінили діла Відкуплення, і не уміли наслідувати Христа. Всі ангели і Святі, маючи недоступну для смертних проникливість, дивуються, якими жорстокими є людські серця для себе і для Христа, їх Відкупителя. Люди не мають співчуття ні для терпінь Господа, ні для власних терпінь, які самі на себе накликають. Коли осуджені пізнають з огірченням, котре ніколи не минає, свою жахливу непам'ятливість і байдужість до діянь Христа, їх Спасителя, - то їх розгубленість і відчай стають такими нестерпними, що самі по собі є карою понад усяке поняття; бо аж тоді вони чітко бачать всю щедрість Відкуплення, котрим погордили. Почуй, моя доню, і прихили вухо до цих порад і незмінних правил для вічного життя. Очисти твої здібності від уяви і прив'язань людських сотворінь, і поверни всю силу твого серця і душі до тайн благословень Відкуплення. Займися ними без останку, обдумуй і зважуй їх. Дякуй за них так, якби ти лише одна була на світі, якби їх було здійснено для тебе одної; і дякуй за кожну людську істоту зокрема. Так ти знайдеш життя і дорогу до життя, на якій ти не зможеш згубитись; навпаки, знайдеш на ній світло для твоїх очей і правдивий мир.