БЛАГОСЛОВЕННА МАТІР ОФІРУЄ СВОГО СИНА, ЯК ЖЕРТВУ БОГОВІ ОТЦЮ. ІСУС ОПУСКАЄ НАЗАРЕТ

Любов Пречистої Діви Марії до Її Єдинородного Божественного Сина була життям і диханням Пресвятої Богородиці; ніщо інше не займало Її, і не відволікало Її думок, почуттів і бажань. Силу такої всепоглинаючої любові не можуть ні обняти, ні вимірити люди, хіба що ангели в Небі; бо для них мірилом є та незбагненна Божа любов, котру вони повсякчасно спостерігають. Бо Марія любила Ісуса і як Сина Бога Отця, рівного Йому в сутності і досконалостях, і як природного сина з Її власної крові і плоті, - як найсвятішого із Святих, і як джерело всякої святості (Дан. 9,24), як найкращого на вроду між синами людськими (Пс. 45, 3), як найліпшого з синів для своєї матері, як Її найбільшого добродія. Бо своєю вірною синівською службою Він підніс Матір до найвищої гідності, передав Їй власть над усім сотвореним, з усіми супровідними дарами, ласками й благословеннями.

З невинним і чистим серденьком, повна покори, вдячності й уваги до Божого і Її незрівнянного Сина, Вона старанно вчилася в Його школі Божественної любові, назавжди записувала в пам'яті кожне отримане благословення, усі спонуки й правила вияву тої найвищої любові, точно відтворювала й наслідувала усі Його діяння. Цей прекрасний "Місяць" Марія, перебував у повноті неземного щастя, задивляючись у восходяче Сонце Правди, упиваючись променями Його взаємної любові, ласк і дарів, - коли раптово дався чути голос Пред­вічного Бога Отця: Найвищий закликав Пречисту принести йому в жертву Її ненаглядного Сина. Так вже колись Авраама покликав Бог, щоб той віддав на цілопальну офіру Ісаака, єдину улюблену дитину і надію.

Премудра Матір розуміла, що наближалась невблаганна година Його жертвування; Її наймиліший Син вже розпочав тридцятий рік свого земного життя. Але Вона не сподівалась, що та хвиля надійде так скоро і раптово. Тим часом видіння повністю захопило Пречисту Діву Марію. Її покликали й поставили перед Троном Пресвятої Тройці. Могучий голос промовив до Неї: "Маріє, Моя Доню і Дружино. Пожертвуй Мені, як офіру, твого єдинородного Сина." Жива, рушійна сила цих слів дала нашій Цариці моментальне і повне просвічення відносно Божих планів. Вона докладно усвідомила собі декрет про Відкуплення людини через Страсті і смерть Її пресвятого Сина, і - що' саме відтепер має ставатися в час проповідання і публічного життя Спасителя. Душа Марії знемагала під рівночасним напливом почуттів: підчинення, покори, любові до Бога і людей, співчуття і невимовної скорботи через грядущі страждання Її Сина.

Але із безстрашним і шляхетним серцем Вона дала відповідь Найвищому: "Предвічний Царю і всевладний Боже безграничної мудрості і доброти! Все, що є поза Твоєю Особою, існує тільки завдяки Твоєму милосердю і великодушності, і Ти неподільно володієш усім. Як же тоді Ти наказуєш мені, незначному хробачкові землі, пожертвувати і віддати під Твою Волю Сина, якого мені дала Твоя ласка? Він є Твій, Предвічний Отче, бо Ти породив Його перед віками, перед ранковою зорею (Пс. 110, 3), і Ти є, і будеш Його родителем повіки. А якщо я одягнула Його у форму слуги (Фил. 2, 7), у моєму лоні і з моєї власної крові, а якщо я кормила Його людську природу моїми грудьми і пильнувала її, як матір, - то ця найсвятіша людська природа є теж Твоєю власністю; так само і я дістала від Тебе усе, чим я є, і що могла Йому дати. Що ж тоді я можу офірувати Тобі, що не було би Твоїм у більшій мірі, ніж - моїм? Я визнаю, Найвищий Царю, що Твоя чарівність і благодушність є такими щедрими при нагромаджуванні на сотворіння Твоїх безмірних скарбів, що навіть узалежнюєш себе від них; - бажаєш, щоб прийняти від них у дарунку навіть Твого власного Єдинородного Сина, котрого породжує-ш із власної субстанції і світла Твоєї Божественності. З Ним до мене відразу прийшли всі благословення, і з Його рук я одержала велетенські ласки і дари (Мудр. 7, 11). Він є Остоєю моєї сили, Життям моєї душі, і Душею мого життя, Кормом для усієї радості мого життя. То направду було би милою жертвою - уступити Його Тобі, що одинокий знаєш Його вартість. Але - уступити Його в руки жорстоких ворогів ради задовільнення Твоєї справедливості ціною Його життя, більш дорогоцінного, ніж усі труди Сотворення!?

Справді, найвищий Господи, - великої жертви Ти просиш у Його матері! Але нехай не моя воля буде, а Твоя! Хай буде куплена, таким чином, воля для люд­ського роду. Нехай Твоє правосуддя і справедливість будуть заспокоєні. Нехай Твоя безгранична любов об'явиться. Нехай Твоє Ім'я пізнають і возвеличать усі сотворіння. Я доставлю Його в Твої руки перед усіми сотворіннями. Я передам в Твої руки мого коханого Ісаака, щоб Він був насправді пожертвуваний. Я офірую мого Сина, плід мого лона, щоби згідно з незмінною постановою Твоєї Волі Він заплатив довг, спричинений не по Його вині, але дітьми Адама, і щоб у своїй смерті Він сповнив все те, що натхнені Тобою святі Пророки написали й заповіли."

Ніхто і ніколи, за винятком самого Відкупителя, не жертвував Богові так багато, як Марія в цю хвилину. Бо Вона любила свого Сина більш, ніж власне життя: жертвувала би себе тисячу разів, щоб лиш Він не мусів страждати. Ось, Христос мовив до Нікодима (Йоан З, 16), що Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув. До певної міри те саме можна сказати про Пречисту. Її любов до людей співдіяла з незмірною Божою любовю і уможливила здійснення Божого декрету про наше Відкуплення.

В продовженні цього самого видіння Пресвята Тройця побажала винагородити Божу Матір за те тяжке випробування, якому Вона добровільно піддалася заради спасення дітей Адама. Її невимовний біль через грядущі муки любого Сина був пригамований, коли Їй показали, як безмежне Добро завдяки трудам Воплоченого Слова зішле свої незліченні скарби розумним істотам, і скільки слави з того примножиться для Імені Найвищого. Душа Пречистої возрадувалася від споглядання тих чудес, і Вона ще раз поновила офіру свого Єдинородного Сина Богові Отцеві. А взамін - одержала розуміння і силу діяти, як вірний Помічник і Товариш Спасителя у праці Відкуплення людського роду.

Тепер Пресвята Богородиця була внутрішньо готова розстатися з улюбленим Сином. Ісус також якраз вирішив відійти для 40-денного посту в пустиню, щоб потім приступити до хрещення у Святого Йоана. Тому Він звернувся до Матері з найбільшою ніжністю і любовю: "Моя Мамо. Моє існування, як людини, Я повністю завдячую плоті і крові, з яких Я прийняв вид слуги у Твоїм дівичім лоні (Фил. 2, 7). Теж Ти кормила Мене при своїх грудях, і доглядала у тяжких трудах. На тій підставі Я вважаю себе часткою від Тебе і Твоїм Сином у більшій степені, ніж це визнав дотепер чи визнає колись будь-який син своєї матері. Дай Мені Твоє позволення і згоду, щоб виконати Волю Мого Предвічного Отця. Вже прийшла пора, коли Я мушу залишити Твою милу бесіду і товариство, і почати працю над Відкупленням людини. Час відпочинку скінчився, і прийшла година терпінь для порятунку синів Адама. Але Я хочу здійснити цю працю Мого Отця із Твоєю підтримкою. І Ти маєш бути Моїм супутником і помічником у підготовці до Моїх страстей і Смерті на Хресті. Хоч зараз Я мушу лишити Тебе саму, Моє благословення залишиться з Тобою, і - Моя пильна і сильна охорона. Опісля Я повернуся, щоб заручитись Твоєю поміччю і товариством у Моїх трудах; бо Я маю звершити їх у постаті людини, яку Ти Мені дала."

Обоє не стримали сліз. Господь обняв свою ніжнуМатір. Але Вони зберегли шляхетну опанованість, як личило святим Особам, неперевершеним у мистецтві переносити терпіння. Небесна Цариця впала до ніг Божому Синові з невисказаним болем і пошаною, промовивши: "Мій Господи і Предвічний Боже! Ти є направду моїм Сином, і у Тобі звершилася та сила любові, котру Я одержала від Тебе. Ось, відчинена моя душа перед очима Твоєї Божественної мудрості. Я дуже мало цінила би моє життя, якби могла тим врятувати Твоє, або - вмерти за Тебе безліч разів. Але мусить сповнитися Воля Бога Отця і Твоя власна; і тому я жертвую мою волю, як офіру для цього сповнення. Прийми її, мій Сину, і Володарю моєї істоти. Нехай ця жертва буде милою, і хай мені ніколи не бракує Твоєї Божественної охорони. Для мене було би далеко більшою мукою не супроводити Тебе в трудах і при Твоїм Хресті. Нехай я заслуговую на цю ласку, мій Сину. І прошу її в Тебе в обмін за людську форму, яку Ти прийняв від мене."

Також любляча Матір благала Сина взяти з дому якийсь запас їжі, або хоч згодитися, щоб харчі переслали Йому туди, де Він буде. Але Спаситель не дав згоди, пояснивши Матері, чому в цьому випадку не випадає турбуватися поживою. Разом Вони підійшли до виходу... Богородиця знову припала до Його стіп, поцілувала їх і попросила про благословення. Син Божий поблагословив Матір і вирушив до ріки Йордану, як добрий Пастир, що шукає загублених овечок, щоб перенести їх на плечах назад на дорогу вічного життя (Лука 15, 5).

Слова Цариці

Моя доню. Бажаю, щоб ти роздумувала над цією тайною, котру записала, і все глибше вникала у неї, так щоб тебе тягнуло хоч трохи до наслідування Мого приміру. Ось розваж, що у видінні Божественності, яке Я тоді мала, Мені було дано зрозуміти високу вартість, яку Господь приписує трудам, Страстям і Смерті Мого Сина, а також - всім тим, хто мав наслідувати Христа і йти за Ним Хресною Дорогою. Пізнавши це, Я не лише запропонувала віддати Мого Сина на Страсті і на Смерть, але й попросила Його вчинити Мене своїм товаришем і учасником в усіх Його переживаннях, терпіннях і муках; цю просьбу Бог Отець задовільнив.

Тоді, щоб почати йти слідами Його недолі, Я виблагала в Мого Сина й Господа, щоб Мене було позбавлено радостей внутрішнього просвітлення. На це прошення надихнув Мене Сам Господь, бо Він так бажав; та й моя власна любов підказала Мені й підштовхнула до того. Цей потяг до терпіння і бажання мого Божественного Сина вели Мене по дорозі терпінь. Він сам уступав Моїм бажанням, бо дуже ніжно Мене любив; а тих, кого любить, Він досвідчує і засмучує (Прип. 3,12). Як Його Матір, Я не мала бути позбавлена цього благословенного відзначення - цілком уподібнитися до Нього; тільки це робить життя найвартіснішим. Негайно ця Воля Всевишнього, це Моє усильне прошення на очах почали здійснюватися: Я відчула брак Його пестощів, і Він почав обходитися зі Мною більш стримано. Ось, це й була одна з причин, чому Він не назвав мене Матірю, але Жінкою на весіллі в Кані і біля підніжжя Хреста; - та й в інших оказіях, коли Він стримувався від ніжних слів. То не був прояв зменшення його любові, а скоріше - витончене вдосконалення Його прив'язання, щоб уподібнити Мене до Нього у стражданнях, які Він вибрав для себе, як цінний скарб і спадщину.

Звідси тобі стане ясною неграмотність і схиблення смертних, і - як далеко їх віднесло від дороги світла, коли майже всі з них, як правило, намагаються уникнути тягарів і терпінь, лякаються царського і безпечного шляху умертвлень і Хреста. Повні цього облудного неуцтва, вони не лише відчувають відразу до всякої подоби Христових і Моїх терпінь, позбавляють себе істинного і найбільшого благословення у цьому житті; вони ще й роблять своє одужання неможливим, бо всі вони слабі і уражені багатьма гріхами, для яких терпіння є єдиним лікарством. Гріх поповнюється через негідне потурання змислам, і є несумісний з терпіннями горя; в той же час горе заробляє прощення у Справедливого Судді. Через гіркоту смутку і страждань туман гріха розвіюється, крайності хтивих і дратуючих пристрастей придушуються, гордість і зарозумілість -поскромлюються, плоть - усмирюється; нахил до зла, до збуджуючих земних творінь - слабне, розсудок -прояснюється, воля - приводиться в свої межі і виправляються її безладні хитання на кожен поклик пристрасті. А перед усім - Божа любов і милосердя прихилюються до страждущого, хто терпляче приймає біль, старається наслідувати Мого Пресвятого Сина. У цій науці терпінь відживають всі благословенні скарби, що їх мають сотворіння. Ті, що втікають від терпінь, є ненормальними. Ті, що нічого не знають про цю науку, є немудрими.