Немилосердно зв'язаного Ісуса юрба вояків і храмових служок тягнула з Гетсиманії до дому первосвященника Анни. Юда порадив їм добре скрутити нашого Господа, ще й зав'язати ланцюгами, бо Він, мовляв, чарівник і може вирватись їм з рук. А люцифер із своїми підручними ще більше підбурював і розпалював нестримну злобу Христових ворогів. Вони знущалися над лагідним Агнцем, наскільки їм дозволяв на це Всевишній. Тяжкий ланцюг обвинув Йому шию і поясницю, а два його свобідні кінці були приєднані до наручників, в які Ісуса закували, заломивши Йому руки за спину. Ланцюг не був призначений для людей, бо служив для підіймання опускних ґрат в темниці первосвященника Анни. Але мучителям цього здавалось замало. Одним шнуром вони обкрутили Йому горло, пустили мотуз навхрест через груди, обвинули навколо тіла і, зав'язавши міцними вузлами, лишили спереду два довгі кінці. А другий шнур обв'язав Його руки ззаду, поверх кайданів, примоцував їх до талії, і теж був залишений із двома свобідними кінцями ззаду. Так вони могли для власної потіхи шарпати Спасителем на всі чотири сторони.
Спаситель, що міг би єдиним словом знищити своїх мучителів, добровільно піддався всім наслідкам ненависті люцифера і жидів до Його праведності й доброти. Вони люто знущались над Ним по дорозі до дому первосвященника. Закованаго і зв'язаного поставили Ісуса перед суд Анни. Такий був жидівський звичай, щоб злочинця, вартого, на їх погляд, смерті,-ганьбити наперед, ще нім його засуджено.
Блюзнірський священник бундючно сидів на підвищенні у великій залі. Невидимий для нього люцифер помістився збоку із безліччю інших злих духів. Із пихатою зверхністю Анна запитав про апостолів і науку, яку Ісус проповідав (Йоан 18,19). Питав лише для підступу, щоб потім міг перекрутити Його слова. Господь покірно і лагідно відповів: "Говорив Я світові одверто. Завжди навчав Я в синагозі і у храмі, де сходяться усі юдеї. Нічого не говорив Я потайки. Чому Мене запитуєш? Спитай он тих, що чули, що' Я до них промовляв. Вони бо знають, що' говорив Я." (Йоан 19, 20). У відповідь один із служників первосвященника метнувся наперед і нахабно наніс удар у пресвяте Обличчя Христа із словами: "То так відповідаєш первосвященникові?" Господь покірно зніс ту святотатську образу. Але щоб злобний напасник не міг опісля хвалитися цією кривдою, Господь спокійно відказав: "Якщо Я зле сказав, то доведи, що воно погано. А якщо добре, то завіщо б'єш Мене?" Йоан 18, 23).
Зовні, на веранді, що примикала до залі, чекали висліду всієї справи апостоли, святі Йоан і Петро. Йоан був вхожий тут, і тому служниця пустила з ним усередину і Петра. Але зажурений вигляд Петра звернув її увагу. Підступивши ближче, вона розпізнала в ньому одного із Христових учнів, і запитала із погордою: "Чи й ти не з учнів того чоловіка?". На що Петро із соромом і страхом відказав: "Я не є Його учнем." І - зник звідтіля. Пізніше він повторить це ще двічі.
А зараз Господь відчув через Петрове відречення ще більший біль, ніж від поличника прихрамового служки. Негайно звернувся Спаситель у молитві до свого Отця із твердою постановою, щоб через заступництво Пречистої Діви Марії Петрові були прощені навіть наступні два відречення. Тимчасом Марія гірко оплакувала гріх учня Христового. Пізнавши Божу Волю, Вона в гарячому прошенні стала благати Господа у Пресвятій Тайні Євхаристії (що далі перебував над Її серцем), щоб Він простив Петрові його великий гріх. І не спочила, аж доки не відчула, що Господь не відмовить Петрові своєї допомоги, щоб він піднісся із упадку.
Уся голота пекольних духів і безжальних ворогів Христа потягнула Спасителя вулицями до дому Каяфи, первосвященника того року. У домі Його стрінули насмішки, глузування, зависть і відверта ненависть самих первосвященників, і фарисеїв, і книжників. Ніхто не приховував своїх намірів жорстоко розправитись з Ісусом, не шукаючи правди. Шукали лиш за свідками, яких би можна було підкупити, аби вони оклеветали Господа (Мат. 26, 59). Каяфа на своїм троні з люцифером при боці приймали свідків, показання котрих підважували і заперечували одне одного. Нічого не можна було закинути самій Невинності і Святості (Марко 14, 55; Євр. 7, 28).
Наш Спаситель мовчав. Тоді Каяфа, виведений із терпіння, піднявся із свого місця і сказав: "Чому ти не відповідаєш, коли так багато свідчать проти тебе? " Але й тут Христос не дав їм відповіді; бо вони шукали лише способу, щоб Його обмовити і усправедливити перед народом своє беззаконня.
Люцифер уважно слідкував за поведенням Христа, щоб упевнитись, чи часом Він не є правдивий Бог. Тому він розбурхував каяфину ненависть до останніх меж. За підшептом диявола Каяфа викрикнув до Господа: "Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти - Христос, Син Божий?" Цим питанням первосвященник вже осудив сам себе і за переступ Закону, і за святотатство. Бо він не мав права творити наругу над Icyсом, коли ще не був певен, чи то не Месія. У відповідь на заклинання живим Богом Спаситель в духу поклонився Богові, і задля найглибшої пошани до Божого Імені відрік: "Ти сказав. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Сина Чоловічого, сидячим праворуч Всемогутнього і йдучого на небесних хмарах." (Матей 26, 64).
Первосвященник оскаженів, ще раз піднявся, роздер свій одяг і вигукнув: "Він збогохулив! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство! Як вам здається?" (Матей 26, 65). Ось так сам Каяфа став богохульником, бо приписав гріх Божественній Особі, проти якої не зміг знайти жодної вини. Падіння його почалось ще раніше, коли, зловживаючи своїм високим саном, він прорік, що ліпше най умре один чоловік за народ, ніж мали б всі загинути. Тепер, опутаний дияволом, Каяфа не зрозумів пророчого змісту власних слів. А всі улесливі підлеглі, усе те зборище лихих, гукнули в одні груди: "Він винен смерті! (Матей 26,66). Нехай умре, нехай умре!" Тепер на доброго Учителя упала вся лють збожеволілої товпи.
Одні били Його в лице, інші - копали ногами, рвали волосся на голові, плювали в Його святий вид, товкли по шиї, що у жидів вважалося найбільшим безчестям. Били Сина Божого, і тим самим - Марію. Бо з позво-лення Найвищого Пречиста Діва приймала на себе повну силу кожного удару і лють всякої зневаги мучителів Христа. Болі пронизували усе тіло, і рани в Неї ятрилися там, де їх наносили Ісусові. На своє власне бажання Вона співстраждала із Господом , і була би давно вже втратила життя, коли б Її не берегла рука Всевишнього. Тільки Марія вповні розуміла, що зараз діялось у серці Її любого Сина і Господа, і найточніше повторяла всі відрухи Його душі. Господь же зараз досвідчував на своїй власній Особі, як страшно будуть знущатися над тими немічними смертними людьми, що підуть за Його наукою і по Його слідах. Повний співчуття до тих майбутніх мучеників, Він посеред власних терпінь виборював для них ласки і благословення; глядів на них у духу і промовляв: "Благословенні ви, що обібрані зістали з земних дібр; бо через Мої Страсті і Смерть Я залишу вам Небесне Царство, як надійний і певний маєток взамін за добровільну убогість. Благословенні ті, що лагідно терплять і переносять напасті і горе; бо окрім радості, що Мене наслідували, вони задля свого миролюбія і привабливих чеснот завоюють цілу країну сердець і добру волю множини людей. Благословенні ті, що засівають плачучи; бо вони одержать хліб життя і розуміння, а опісля - зберуть овочі непроминаючої радості й блаженства.
Благословенні також ті, що мають голод і спрагу за правдою і справедливістю; бо Я дістану їм насичення повище їх усіх бажань, - і у царині благодаті і, - відносно слави.
Благословенні є оті, що Мене наслідують у прощенні і прихильній непам'ятливості, жаліючи із милосердям тих, що ображають їх і переслідують; бо обіцяю їм від Мого Отця всю повноту милосердя. Хай благословенні будуть чисті серцем, що уподібнюються до Мене, розпинаючи свою плоть, щоб захоронити чистоту власної душі. Я їм обіцюю видіння миру і Моєї Божественності, бо вони стануть, як Я, і візьмуть від Мене частку. Благословенні є зговірливі, що уступаючи свої права, не перечать підступним, ділають з ними із щирим і погідним серцем, без мстивих почуттів. Вони моїми дітьми будуть названі, бо наслідують Мого Предвічного Отця; і Я запишу їх в умі і пам'яті, як Моїх придбаних синів. Ті, що переслідування терплять заради справедливості, наслідниками стануть благословенними в Моїм Небеснім Царстві; бо вони зі Мною терплять; і де Я є, там теж вони у вічності будуть. Радуйтеся ви, убогі; утіштеся ви всі, що є і стануть засмученими; слава - у вашій долі, ви, малі і погорджувані цього світу, ви - що страждаєте у покорі і довготерпінні, терпите з духовим ликуванням; бо всі ви за мною йдете шляхом істини. Цурайтесь марноти, пихи і зарозумілості схибленого й облудного Вавилону. Прямуйте крізь вогонь і воду випробувань, аж поки не дістанетесь до Мене, Хто є Світлом, Правдою й Провідником до вічного спочинку і віднови."
Знущання над лагідним Ісусом ще не наситило люті цього первосвященника і всіх його підручних. Але вже було пізно, по півночі. І вся нечиста рада ухвалила, щоб замкнути Господа до ранку у страшну підземну темницю для найпідліших злочинців. Морок, бруд, сморід... Нечищено роками. Сюди й кинули збитого Спасителя в Його кайданах, ланцюгах і путах!
Моя доню. До великих діл тебе покликано задля Божественного просвічення, котре ти отримала відносно тайн терпіння Мого пресвятого Сина і Моїх за людський рід; і - задля одержаного знання про малу віддачу, яку зробили безсердечні і невдячні люди за весь Наш біль. Ти ще живеш у смертній плоті, і сама ще піддана тій темноті і немочі. Але сила істини стрепенула тебе зараз, щоб сильно чудуватись, скорбіти й співчувати через брак уваги, яку виявляють смертні до цих величних тайн, і через втрати, які вони поносять завдяки своїй літеплості й недбальству. Що ж можуть тоді думати ангели і Святі, і які думки у Мене можуть бути при спогляданні на цей світ і всіх вірних, що перебувають в такім загрозливім і страхітливім стані безтурботності; вони ж мають перед очами Страсті і
Смерть Мого Божественного Сина, мають Мене, як їхню Матір і Заступницю, і Його, і Моє найчистіше життя - за примір? Направду кажу тобі, Моя найдорожча: лише Моє заступництво і заслуги Його Сина, що їх Я офірую Богові Отцю, можуть відкласти покарання і замирити Його гнів, можуть відсунути знищення світу і тяжкі покарання для дітей Церкви, котрі знають Його Волю і не виконують її (Йоан 15,15). Але дуже мене обурює, коли знаходжу так мало таких, що співчували би зі Мною Моєму Синові і утішали би Його у горю, ж говорить цар Давид (Пс. 69,21). Ця затверділість серця дуже їх збентежить у день Суду; бо тоді вони увидять з запізнілим жалем, що були не лише невдячними, але й жорстокими, нелюдяними по відношенню до Мого Божественного Сина, і до самих себе.
Відмір тоді свій обов'язок, Моя найдорожча, підіймись понад всі земські речі, і понад себе саму. Бо Я кличу тебе і вибираю тебе, щоби Мене наслідувала, йшла за Мною у самітність; в ній Мене зоставили сотворіння, котрих Мій Син і Я просто вдогонку облагодіювали стількома ласками і благословеннями. Зваж у твоїм серці, скільки коштувало це Моєму Господеві, щоб примирити людство із Богом Отцем (Кол. 1, 22), і відзискати для них Його приятелювання. Плач і засмучуйся, що стільки їх живе в такій непам'ятливості, і що так багато з них трудяться із усієї сили, щоб знищити і втратити те, що було куплене Кровю самого Бога, і все те, - що Я старалася чинити і чиню для їх спасення від першої хвилини Мойого Зачаття. Розбуди найбільший жаль в твоєму серці із того приводу, що у Його святій Церкві є багато попутників тих лицемірних і блюзнірських священнослужителів, що далі осуджують Христа, прикриваючись фальшивим благочестям; - що гордість і пиху вкупі з іншими тяжкими пороками підносять до влади і славлять, а покірність, правду, справедливість і всі другі чесноти так утискують і зневажають, що переважає жадність і марнота. Мало хто відає про убожество Христа, і ще менше тих, що ту бідність приймають. Святу Віру стримують і не ширять поміж народами через безмежні амбіції сильних цього світу. Мертва і бездіяльна вона у багатьох католиків. І - все, що мало би жити, є близько смерті і вічної загибелі. Євангельські поради - забуті, повчання - потоптані, а милосердя - майже завмерло. Мій Син і правдивий Бог лагідно і терпляче підставляє свої лиця, щоб по них били і їх ранили (Плач Єр. 3, 30). Хто прощає обиду, щоб давати примір для наслідування? Якраз протилежне є законом в цьому світі, і не лиш - для невірних, але й для самих дітей Віри й Світла.
Коли розпізнаєш ці гріхи, то бажаю, щоб ти Мене наслідувала в тому, що Я чинила під час Страстей і в ході цілого життя, а іменно: вправлялась у чеснотах, супротивних тим порокам. В надолуження за їх богохульства - Я благословила Бога; за їх прокльони -хвалила Його; за їх невіру - збуджувала акти Віри; і так далі - за всю решту попвнюваних гріхів. Це те, чого бажаю від тебе, поки живеш у цьому світі.
А теж - втікай від небезпечного приставання з сотворіннями, остережена приміром Петра; бо ти не сильніша від нього, Христового апостола. І якщо упадеш в своїй слабкості, оплакуй помилку, і зараз же шукай заступництва у Мене. Надолужуй за свої звиклі помилки і слабкості терпеливістю в противностях; приймай їх всіх з веселим безтурботним видом, що б це не було: чи то хвороба, чи докучання сотворінь, чи боротьба душі і тіла, чи сутичка із видимими і невидимими ворогами. У тих всіх речах можеш постраждати, і все одно - мусиш триматися у Вірі, надії і великодушному настрої. Пригадую тобі, що немає для душі вправи більш врожайної і корисної, ніж терпіння; бо воно дає світло, не обманює, відводить серце від зримих марних речей, його підносить до Господа. А Він прийде, щоб стрінути тих, що терплять, бо Він перебуває із засмученими, посилає їм свою оборону й поміч (Пс. 49, 15).