Відхід із земного життя безцінного Небесного Скарбу - Пресвятої Богородиці з Її ніжним і дбайливим материнським наставленням до кожного, з милою бесідою і безвідмовним заступництвом перед Господом Богом, до краю приголомшив апостолів і других вірних. Але Господь, що відає серця, таємно підтримав їх на духу, так що вони були здібні зайнятися погребенням святого тіла та іншими поточними ділами. Апостоли, яким випало поклопотатись похованням Пречистої Діви Марії, нарадилися похоронити Її в новій гробниці, але так, як ховали нашого Спасителя; - з намащенням тіла дорогими олійками, із застосуванням пахощів і сповивального полотна. Вони покликали обох дівиць, що про них Пречиста згадувала в своїм Заповіті, і поручили їм вчинити останні послуги Тілові, з найбільшою пошаною і скромністю. Шанобливо та з великим страхом вступили ті дівиці у кімнату, але велика світлість, що випромінювала із місця спочинку Божої Матері, перешкодила їм навіть точно розпізнати, де знаходилося Тіло. Потрясені вони вернулися, щоб повідомити про все апостолів. За натхненням з Неба апостоли дійшли до переконання, що цього священного Ковчегу Завіту не можна доторкатися звичайним способом. Тоді в світлицю увійшли святі Петро і Йоан. Вони узріли ясність і почули Небесну музику ангелів, що виводили пісню: "Радуйся, обрадованная Маріє, Господь з Тобою...". А інші - їм відповідали: "Діва - до Рождества, у Рождестві, і після Рождества." Ті слова опісля увійшли в молитву до Пресвятої Богородиці, котру схвалила Церква. Захоплені усім побаченим й почутим, оба апостоли упали на коліна, благаючи, щоб Бог їх просвітив. Тоді почувся голос, що сказав: "Нехай священне тіло не буде ні відкритим, ні доторканим."

Отже пізнавши Божу Волю, вони доставили в світлицю катафалк. Сяяння ослабло, так що була вже можливість підійти до лежанки. Петро і Йоан осторожно взялись за туніку з обох сторін Тіла і, не міняючи його положення, піднесли і поставили священний Скарб на катафалк. Легко це було здійснити їм, бо важила лише туніка, а Тіло відчувалось невагомим. Сяйво стало ще меншим, і зараз всі змогли залюбуватись прекрасним і непорочним личком і рученятами Її, що все життя невтомно працювали. За Божим Провидінням ні в житті Її, ні в смерті жодне людське око нічого більше не побачило.

Господь більше подбав про честь своєї Матері, ніж про власне пресвяте Тіло. В Її Непорочному Зачатті Він уподібнив Її до себе, як і у способі Її приходу в світ, відмінному від інших людей; захоронив Її від спокус і нечистих думок. Що Він дозволив зробити із Його тілом, як Відкупитель і мужчина, того Він не допустив вчинити з Тілом Його Матері - Дівиці. Крім того, найскромніша з дів сама просила при житті, аби ніхто не дивився на Її тіло після смерті. Що й було виконано. Апостоли нараджувались знову, що робити дальше. Довідавшись про їхнє рішення, незліченні єрусалимські вірні поприносили свічки, щоби світилися при катафалку. І сталося - свічки горіли день, і ще день, і ще один день, і - жодна не спалилась, не стопилась, не опливла, не згубила первісної форми.

За Господнім натхненням жителі Єрусалиму масами рушили на похорон Христової Матері, так що мало хто зостався дома, чи з юдеїв, чи - з чужинців. Апостоли піднесли на свої плечі катафалк із священним Тілом і пішли в процесії із дому Тайної Вечері до Йосафатової долини. По дорозі ставалося багато чудес: всі хворі повністю видужували, а демони - втікали із посіданих, навіть не чекаючи наближення Тіла Непорочної Діви Марії. Ще більше було навернень серед жидів і чужоземців, бо при цій нагоді широко відчинилася скарбниця Божого милосердя: новонавернені голосно визнавали Христа, як істинного Бога й Відкупителя, і просили про Хрещення. В наступні дні апостоли і учні тяжко працювали, щоб всіх їх приготовити у вірі і охрестити. Тим часом апостоли в духовому піднесенні ішли із Тілом Богородиці посеред збудженої повені людей, що не переставали дивуватись з невидимої ангельської музики і незвичайних ніжних пахощів, що пливли у повітрі. Вони прославляли велич і всемогутність Бога, що проявилася на цій пресвятій Особі, і били себе в груди з горя і розкаяння. Коли похід дійшов до гробниці в долині Йосафата, апостоли із шаною поклали катафалк із Тілом в гріб, накрили його льняною тканиною, причому руки ангелів здійснили більшість із цих останніх услуг. Вхід запечатали великим каменем. Процесія із Неба що вшанувала захоронення своєю присутністю, відлинула назад. А тисяча ангелів з Маріїної сторожі лишилася на варті біля Тіла. Юрби народу поріділи. Апостоли і учні, розчулені й заплакані, вернулись у Вечерник. Цілий рік Небесні аромати трималися в Вечернику, а в світлиці Пресвятої Богородиці - ще много літ. Там знаходили прибіжище і чудесну поміч усі засмучені і потребуючі. Однак згодом гріхи Єрусалиму довели до упадку місто, і відібрали йому це Боже благословення.

Зібравшись знову у Вечернику, апостоли постановили, що вони і учні повинні встановити чергування, щоби чувати при святій гробниці, аж доки будуть чути там Небесну музику, що досі невгавала. Отак вони мінялися на протязі трьох днів. Але святі

Петро і Йоан старались більше всіх, щоби бувати там, де залишалось їхнє серце.

Наш Відкупитель Ісус ввійшов у Небеса, ведучи по своїй правиці найчистішу душу своєї Матері. Одинока Вона із усіх смертних заслужила на виняток з-під Часткового Божого Суду, якому підлягають по смерті всі душі. Ніхто не вимагав від Неї звіту за отримані Нею Божі дари і ласки. Бо така була обітниця для Пречистої Діви Марії, коли Її вийняли з-під первородного гріха і вибрали Царицею Неба і землі, поставили понад закони, діючі для решти дітей Адама. На тій самій підставі на Страшному Суді Божа Матір сидітиме праворуч Небесного Судді, щоб разом з Ним судити всіх людей. Якщо у першу мить власного Зачаття Вона була найяскравішою ранковою зорею, сяючою променями сонця Божественності сильніше ясності найвищих серафимів, і якщо пізніше Вона ще більше розпроменіла завдяки своїй постійній близькості до Воплоченого Слова, уподібнилася до Богочоловіка,то очевидно, що Її призначенням було всю вічність товаришувати любому Божественному Синові.

З таким наміренням Ісус сам представив Пречисту Діву Марію перед Божий Трон, і в присутності всіх благословенних звернувся до Бога Отця: "Предвічний Отче. Моя наймиліша Матір, Тволя найлюбіша Доня, і найдорожча Дружина Святого Духа прибуває тепер, щоб взяти у власність корону і славу, котрі Ми приготовили, як винагороду за Її заслуги. Вона є Та, що народилась, неначе троянда поміж терням, неторкана, чиста і прекрасна, варта, щоб знайтися у

Наших обіймах, і - щоб була посаджена на Троні, якого ніхто із Наших сотворінь ніколи не досягне, а ті, що у гріху зачаті - не можуть навіть прагнути. Це - Наша вибрана і Єдина, вирізнена понад усе інше, котрій Ми передали Нашу ласку і Наші досконалості понад міру, призначену для других сотворінь; - в котрій Ми помістили скарб Нашої незбагненної Божественності і Її дари; - котра найбільш вірно зберегла і помножила таланти, які Ми дали Їй; - котра ніколи не відхилилася від Нашої Волі, і знайшла ласку і прихильність у Наших очах. Мій Отче! Найбільш безстороннім є трибунал Нашої справедливості і милосердя; і в ньому услуги Наших приятелів відплачуються з надлишком. То правильно, щоб Моїй Матері давати нагороду матері. Але якщо під час цілого Її життя і в усіх Її трудах Вона була так подібною до Мене, як тільки подібним може бути сотворіння, то нехай Вона так само буде подібною до Мене у славі, і буде на Троні Нашої величі; так, щоб там, де святість існує у своїй сутності, щонайсвятіше брало якнайбільшу участь."

Ця постанова Воплоченого Слова була схвалена Отцем і Святим Духом. Пресвята душа Марії була негайно піднесена одесную Її Сина та Істинного Бога, і поміщена на царський Трон Пресвятої Тройці, котрого ні люди, ні ангели, ні навіть серафими не осягають, і не осягнуть усю вічність. Згідно з одержаним тоді привілеєм наша Цариця і Володарка займає Трон разом з Трьома Божими Особами.

На третій день після возведення на Трон Пресвятої Тройці Господь об'явив Святим, що Пречиста Діва

Марія повинна вернутись у світ, оживити своє священне тіло, воз'єднатись з ним, не чекаючи на загальне Воскресення мертвих при кінці світу. Святі у Небі радісно сприйняли влучність і премудрість тої постанови. Наш Спаситель сам зійшов з Небес, маючи праворуч себе душу своєї Преблагословенної Матері. Їх супроводили численні легіони ангелів, старинні Патріярхи і пророки. Всі зібралися біля гробниці у долині Йосафата. І там Господь так мовив до Святих: "Моя Матір була зачата без плями гріха, щоби з Її незайманого матеріалу Я міг себе одіти незапятнано у людську природу, в якій Я прийшов на світ, і відкупив його з гріха. Моя плоть є Її плоть; Вона співпрацювала зі Мною в трудах Відкуплення. Ось тому Я мушу Її піднести, так як і Я піднісся з мертвих; і це буде в ту саму пору і годину. Бо Я бажаю, щоб Вона була подібною до Мене в усіх речах."

У відповідь усі старинні Святі а особливо - наші прародичі Адам і Єва, святі Анна, Йоаким і Йосиф вознесли Богові подячні пісні за таку велику ласку. Тоді пресвята душа Цариці за наказом Господа увійшла в своє непорочне тіло, оживила його і піднесла, даючи йому нове життя у славі і безсмерті. Отримавши від Господа чотири дари слави, про які вже згадувалося при описанні Христового Воскресення, наша Цариця вийшла із замкненого гробу, не порушивши ні каменя на вході, ні туніки, ні мантії, що покривали раніше Її тіло. Вийшла у неописанній красі, чарівності і славі...

Це сталося зразу після півночі, і тому лиш деякі апостоли мали щастя бути свідками оцього чуда. З ніжними мелодіями Небесної музики торжественна процесія покинула землю. Святі і ангели вступали в Небеса в тому самому порядку, що передше; останніми ввійшли Ісус Христос і праворуч Нього - Цариця Неба і землі, одіта в щпре золото (Пс. 45,10), що полонила весь Небесний Двір невиданою красою. Всі любувались Її виглядом і на радощах виспівували хвалебні пісні; між ними - і на мотиви соломонових панегіриків: "Прийдіть, дочки Сіону, щоб звидіти вашу Царицю, яку вихваляють ранкові зорі і прославляють сини Найвищого. Хто є Та, що приходить з пустині, як вихор всіх найкращих пахощів? Хто є Та, що підноситься, немов зірниця, прекрасніша від місяця, жадана як сонце, невгнута, неначе безліч зімкнених у строю армій? Хто є Та, що приходить з пустині, опираючись на свого Милого, і розсипає навкруги рясні утіхи? Хто є Та, в кому Сам Бог знаходить так много задоволення і чару понад всі другі сотворіння, і котру підносить Він у Небі понад їх усіх?! О новина, достойна безмежної Премудрості! О диво Його всемогутності, що так Її величає і славить!"

Посеред загального ликування Три Божі Особи прийняли Пречисту Діву Марію на Трон у свої вічні і нерозривні обійми. Бог Отець промовив: "Зійди вище, Моя доню і Голубко." Воплочене Слово звернулось до Неї: "Моя Мати, від котрої Я одержав людське буття і повну винагороду за Мою працю в Твоєму досконалому наслідуванні Мене. Прийми тепер із Моїх рук ту нагороду, яку Ти заслужила." А Святий Дух так висловився: "Моя найлюбіша Дружино. Ввійди у вічну радість, що личить найвірнішій любові. Втішайся безклопітно тепер Твоєю любовю; минулася зима Твого терпіння, бо Ти прибула в обійми Наші вічні." Цариця Неба і землі ввійшла в захоплене споглядання Пресвятої Тройці, потонувши в безмежнім і бездоннім океані предвічної Божественності."

Слова Цариці

Моя доню. Гідною жалю і без оправдання є темнота людей, що свідомо забувають про вічну славу, яку Бог приготував тим, хто старається її заслужити. Я хочу, щоб ти гірко оплакувала і осуджувала це згубне забування; бо немає сумніву, що кожен, хто добровільно забуває про вічну славу і щасливість, є в явній небезпеці їх згубити. Ніхто не є вільним від цієї провини; і не лише тому, що люди не прикладають достатньо праці і зусиль, аби собі пригадувати про це щастя. Навпаки, з усіх сил вони трудяться над речами, щоб ті помагали їм забути про ціль, задля котрої вони й були сотворені. Немає сумніву, що ця забутливість походить з того, що вони заплутують себе в гордині життя, у пожадливості очей, в жаданнях плоті (І Йоан 2, 16); бо вживаючи для цього всі сили і спосібності душі на протязі цілого життя, вони не мають вільного часу, схильності і уваги для розмишлянь про вічне блаженство. Хай люди визнають і признаються, чи це пригадування коштувало би їм більшого труда, ніж засліплене переслідування своїх пристрастей, шукання почестей, маєтків чи хвилевих приємностей, що кінчаться із цим життям; много людей їх не досягають і ніколи не доб'ються навіть після великих намагань і праці.

Це - горе понад усі горя і нещастя, що не має собі рівного; і немає лікарства на нього. Засмучуйся, ридай і тужи без розради над цею руїною стількох душ, куплених Кровю Мого Божественного Сина. Запевняю тебе, Моя найдорожча, що якби люди не робились невартими цього, Моє милосердя спонукало би Мене звідти, де ти знаєш Мене у Небесній славі, - післати голос по цілому світу, що закричав би: "Смертні і обдурені люди! Що ви чините? Для чого живете? Чи ви уявляєте, що то значить - бачити Бога лице в лице, і брати участь в Його вічній славі, і ділити товариство з Ним? Про що ви думаєте? Що ж перемішало і причарувало ваші судження? Чого шукатимете, коли згубите це істинне благословення і щастя, бо жодного інакшого немає? Труд є короткочасний, винагородою - безмежна слава, а покарання - вічне!"