СВЯТИЙ ЙОСИФ ВИРІШУЄ ЗАЛИШИТИ СВОЮ ДРУЖИНУ

У п'ятому місяці після надприродного Зачаття Воплоченого Слова у лоні Пречистої Діви святий Йосиф, невинний супруг Марії, вперше зауважив зміни в Її завжди елегантній фігурі. Його серце стиснулось від журби. Бо він любив Її невинною і саможертвенною любовю, і прив'язався до Неї через Її скромність, покірну стриманість, чарівну ласкавість і незрівнянну святість. Думка про Її і його неславу спричинила ще більший біль, коли він пригадав, що по закону мусить видати невірну Дружину владі для вкаменування. Ні з ким він не смів поділитись своїм горем, і себе не міг переконати, що помиляється, коли очі ясно бачили протилежне.

У цій душевній тривозі святий Обручник Йосиф звернувся в молитві перед Божий трибунал: "Найвищий Господи і Боже! Мої бажання і зітхання не є невідомі Тобі. Мною кидають несамовиті хвилі жалю (Пс. 31, 10), котрі вражають моє серце. Із повним довір'ям я віддав себе Дружині, яку Ти мені дав. Я повністю довірився Її святості. А ознаки цієї неочікуваної в Ній зміни дають поживу для пекучих і страшних сумнівів, чи я не намарно довірився. Дотепер я нічого не бачив у Ній, що дало б підставу сумніватись в Її скромності і надзвичайній доброчесності; але в той же час я не можу заперечити, що Вона у положенні. З одного боку, нерозсудливо думати, що Вона була невірною мені і образила Тебе - перед лицем такої рідкісної чистоти і святості; а заперечити те, що мої очі спостерегли, -неможливо. Я готовий умерти з горя; хіба що під тим криється якась таємниця, котрої я ще не можу збагнути. Розум твердить, що Вона - без вини, а почуття -винуватять Її. Вона приховує від мене причину свого стану, а він - у мене перед очами. Як мені діяти? Ми обоє прийшли до згоди щодо наших обітів невинності, і ми обоє обіцяли дотримати їх для Твоєї слави. Якщо ж так сталося, що Вона нарушила свою вірність Тобі і мені, я буду боронити Твою честь і забуду про свою задля любові до Тебе. А все ж таки, як Вона могла зберегти таку чистоту і святість у всіх інших речах, якщо поповнила такий тяжкий злочин у цій? А з другої сторони, чому Вона, що є така свята і мудра, таїться від мене? Я стримую і відкладаю моє осудження. Не будучи здатним проникнути в причину того, що бачу, я виливаю перед Тобою мою хвору душу (Пс. 142, 3), Боже Авраама, Ісаака і Якова. Прийми мої сльози, як сприйнятну жертву. І якщо мої гріхи заслуговують на Твій гнів, то нехай Твої ласкавість і милосердя спонукають Тебе не погордити моїм нестерпним смутком. Я не вірю, щоб Марія образила Тебе; але ще менше можу допустити, що там є якась тайна, про котру я, як Її муж, не маю права знати. Покеруй моїм розумом і серцем через Твоє Божественне світло, щоб я міг пізнати і сповнити те, що тобі найбільше подобається."

Святий Йосиф був настійливим у цій молитві, додаючи ще більше таких сердечних прохань; бо навіть, хоч він допускав, що може існувати якась прихована від нього тайна, це не додавало йому спокою. Він в гадці не мав, що Марія може стати Матірю Месії. Вичерпаний до краю, Йосиф зовсім втрачав душевну рівновагу. І все ж неймовірна терпеливість в час тих душевних мук свідчила про його велику святість, і вчиняла його гідним виняткового благословення - бути Опікуном Дитятка Ісуса.

Цариця Неба знала про все, що діється в серці святого Йосифа. Хоч Її душа була переповнена ніжністю і співчуттям до терплячого супруга, Вона мовчала про Божу тайну, і старалася надолужити його терпіння ще більш самовідданим стосунком. А Божий чоловік дискретно придивлявся до Дружини, і не міг знайти для Неї жодного оправдання, ані сховати свою зростаючу тривогу. Зате тепер він приймав, як належне, покірну службу Марії, йдучи за прикладом старинних Отців і Патріархів. Бо він знав, що вони вимагали від своїх жінок підкорення і негайного послушенства. Марія не звертала уваги на недоречність цього правила стосовно Її особи. Бо ніколи не може існувати на землі інша жінка, така послушна, покірна і посвячена своєму чоловікові, якою була наша Цариця по відношенню до святого Йосифа. Вона служила йому з незрівнянною пошаною і готовністю, не опускаючи жодної чинності, не намагаючись ні приховувати змін у своїй постаті, ні полегшувати собі працю. Бо такі викрути чи дво­личність не йшли в парі з ангельською правдивістю і відвертістю, із шляхетністю Її жертвенного серця.

Пречиста Діва легко могла довести свою невинність: достатньо вдатися по свідчення до святих Єлисавети і Захарії. Бо тільки там Йосиф розлучався з Нею, і лише там знали правду про Неї. Вона могла оправдатись, навіть не виявляючи тайни. Цариця мудрості і покори віддала усю справу в руки Божого Провидіння, благала Найвищого зглянутися над терплячим Йосифом і потішити його. Без Божого наказу Вона не вважала можливим обмовитись навіть одним словом про повірену Їй велику Божу тайну.

А коли святий Йосиф вирішив в душі потиху відійти геть, Марія у великім жалю звернулась до ангелів: "Благословенні духи і служителі найвищого Царя, котрий підняв вас до блаженства, яким ви тішитесь, і за чиїм Провидінням ви товаришуєте Мені, як Його вірні слуги і Мої хоронителі! Благаю вас, Мої приятелі, занесіть перед Боже милосердя страждання Мого мужа Йосифа. Просіть Господа, щоб зглянувся над ним і утішив його, як правдивий Батько. І ви, що так віддано підчиняєтесь Його словам, також почуйте Мої молитви: В ім'я Того, хто є безконечний, і Котрому Я маю дати в Моїм лоні постать людини, Я молю, благаю і турбую вас, щоб ви без зволікання дали розраду і полегшу Моєму найвірнішому мужові в терпінні його душі, і вигнали з його ума і серця постанову покинути Мене." Ангели, котрих Цариця вибрала для цієї місії, не забарились і вселили в серце святого Йосифа багато святих думок, доказуючи, що його Дружина Марія є святою й досконалою, що він не повинен думати про Неї зле, що Бог є незбагненний в своїх звершеннях і найбільш скритий в своїх присудах, що Він завжди є найвірніший для тих, хто покладається на Нього, і -що Господь ніколи не гордує ними і не залишає в нещасті.

З допомогою цих та інших натхнень дух Йосифа ненадовго заспокоївся, хоч він не знав причини тої полегші. Але його очі не бачили нічого втішного; він знову став збиратися в дорогу. Тоді Небесна Цариця заговорила в гарячій молитві просто до свого пресвятого Сина в Її лоні: "Господи і Боже моєї душі! Хоч я лише порох і попіл, все ж коли дозволиш, то буду говорити в Твоїй царській присутності, і виявлю перед Тобою мої зітхання, що не можуть бути заховані від Тебе. Моїм обов'язком є дбати про поміч чоловікові, котрого я одержала з Твоєї руки. Я бачу, що він переповнений стражданням, яке Ти йому зіслав, і це не було б добре, щоб я лишила його у терпінні. Якщо я знайшла ласку в Твоїх очах, то благаю Тебе, Господи і Предвічний Боже, задля любові, що зобов'язала Тебе увійти в лоно Твоєї слугині для спасення людства, будь-ласка, - утіш Твого слугу Йосифа і нахили його, щоб він допомагав мені у виконанні Твоїх величних трудів. Не було б добре, щоб я, Твоя слугиня, залишилася без мужа для оборони і опіки. Не дозволь, мій Господи і Боже, щоб він здійснив свій намір і відійшов від мене."

Найвищий відповів Їй так: "Моя найдорожча Голубко. Я зараз же відвідаю з потішенням Мого слугу Йосифа. А опісля, коли Я об'явлю йому через Мого ангела цю тайну, ти можеш вільно говорити про ці святі справи. Я наповню його Моїм духом і зроблю здатним прийняти участь у цих тайнах. Він помагатиме тобі в них, і буде підтримувати тебе в усьому, що станеться." Цим запевненням Господь потішив Пресвяту Марію, і Вона вознесла сердечні подяки Господеві, котрий так чудесно мірить, важить і укладає всі речі. Бо терпіння були дані святому Йосифові, щоб випробувати і скріпити його дух, перш ніж великі тайни будуть довірені його опіці.

В міжчасі святий Йосиф стурбовано радився сам з собою, як діяти далі. Вже два місяці він вгинався під тягарем своїх страждань, і зараз говорив собі: "Я не бачу кращого виходу - як відійти. Визнаю, що моя Дружина - найдосконаліша, і не виявляє нічого окрім того, що є святою. Але передусім - Вона вагітна, а я не можу розгадати цієї тайни. Не бажаю шкодити Її славі святої невісти, завівши під покарання закону; але теж - я не можу стояти поряд і бути свідком дальших наслідків. Залишу Її зараз і віддам себе під Провидіння Господа, що керує мною." Він вирішив піти вночі. Тим часом ­запакував одяг та інші речі в малий клунок, позбирав від замовників належну йому плату, і пішов спати із наміром піднятись опівночі. Перед сном він так промовив до Господа в молитві: "Найвищий і Предвіч­ний Боже наших батьків Авраама, Ісаака і Якова. Ти -правдивий і одинокий притулок для бідних і недужих. Твоє милосердя добре знає про горе і страждання мого серця. Ти відаєш також, о Господи (хоч я цього невартий), що я не винен в тому, що причиняє мені біль: і Ти, подібно ж, знаєш про неславу й небезпеку, що буде наслідком стану моєї Дружини. Не вірю в Її перелюбство, бо бачу в Ній велику доброчесність і досконалість. І все-таки я з певністю бачу, що Вона - чекає дитину. Не знаю, хто і як це спричинив; і тому не знаходжу способу, щоб відновити в собі мир. Щоб вибрати найменше зло, я відійду від Неї і пошукаю місця, де мене ніхто не знає і, здавшись на Твоє Провидіння, проведу своє життя в пустині. Не покидай мене, мій Господи і предвічний Боже,бо я прагну лише Твоєї честі й служби."

Святий Йосиф упав на долівку і прийняв приречення піти до Єрусалимського храму, пожертвувати частину своїх грошей у намірі, щоб Бог поміг Марії, оборонив його Дружину від лихих людей, і врятував Її від всякого нещастя. Велика ж була праведність цього Божого чоловіка, і теж - його пошана до Небесної Володарки! По молитві він постарався взяти себе в руки, щоб спокійно відійти до сну.

Тим часом Пресвята Марія завдяки ласці Всевиш­нього бачила і чула у своїй світличці все, що робив святий Йосиф, знала увесь хід його думок. Із ніжним почуттям Вона знов молилася за нього, дякуючи Богові, що в своїм Провидінні керує діями людей понад усяке людське розуміння. Божа Воля так укладала хід подій, щоб довести обох - Марію і Йосифа - до крайніх меж душевних переживань. Терпіння ж Йосифа були частково карою йому за те, що забагато уповав на чуттєві змисли, за те - що бачив оком, і тим притемнював вплив святих думок, що йшли йому від Бога і від ангелів. Власне тому святий Йосиф дістав своє просвітлення у сні, коли його тілесні відчуття дрімали, а розум був відкритий для ангельського повідомлення.

Святий Йосиф пробудився від сну у повному переконанні, що його Дружина є правдивою Матірю Бога. Повний радості і щастя, що йому судилася така добра доля, і в той же час - огорнений жалем за те, що хотів зробити відносно невинної Супруги, він упав на землю, глибоко упокоряючись і дякуючи Богові. Серце його відчинилося для нових діянь Святого Духа; покора досягнула рівня, що був потрібний для майбутнього Опікуна Месії. І він вилив свою душу такими словами: "О, моя Небесна Дружино і найніжніша Голубко, вибрана Найвищим для Його замешкання і на Його Матір! Як міг Твій нікчемний раб засумніватися в Твоїй невірності?! Як міг порох і попіл будь-коли дозволити собі, щоб йому прислужувала Та, що є Царицею Неба і землі, і Повелителькою вселенної? Як це, що я не цілував землю, якої торкались Твої стопи? Чому я не зробив моїм першим обов'язком те, щоб служити Тобі навколішки? Як же зможу я коли-небудь піднести свої очі у Твоїй присутності, і перебувати в Твоїм товаристві, чи відчиняти уста, щоб говорити до Тебе? О, мій Господи і Боже, дай мені ласку і силу, щоби просити в Неї прощення! І зворуш Її серце до милосердя, щоб Вона не погордила своїм засмученим слугою відповідно до його вини."

Тепер святий муж залишив свою кімнату. Поки Пресвята Марія перебувала в своїй світлиці, він, плачучи, розв'язав свій клунок, і почав робити всі домашні порядки, включаючи чищення підлоги та інші чинності, якими завжди займалася Пречиста Діва. Він прийняв тверду постанову повністю змінити своє ставлення до Неї, перейти на становище Її слуги. З цього дня і надалі між ними розгорілося зворушливе змагання, хто кому буде ліпше підчинятись і служити.

Діждавшись означеної пори, коли його Дружина закінчує свої розважання, він відчинив двері, впав на коліна перед Нею і промовив: "Моя Володарко і Дружино, істинна Мати Предвічного Слова! Ось я, Твій слуга, упадаю біля стіп Твого милосердя. Заради Твого Бога і Господа, Котрого Ти носиш у Твому дівичому лоні, я благаю Тебе пробачити моє зухвальство. Я певний, о Пані, що жодна із моїх думок не сховається від Твоєї мудрості і Небесного погляду. Велика була моя зарозумілість, коли я порішив залишити Тебе; і не меншою була моя грубість у ставленні до Тебе, як до нижчої від мене, в той час, коли насправді я мав служити Тобі, як Матері мого Господа і Бога. Але Ти знаєш також, що я чинив усе через незнання, бо не знав про святу тайну Небесного Царя і велич Твоєї гідності, хоч шанував у Тобі інші дари Найвищого. Не став мені в вину, моя Володарко, невіжество такого нікчемного сотворіння, котре, тепер краще навчене, посвятить своє серце і ціле життя для Твоєї служби і опіки. Я не встану із колін, поки не дістану запевнення в Твоїй ласці, ані - не одержу Твого прощення, прихильності і благословення."

Пресвята Марія, що вже чекала на прихід Йосифа з ніжною ласкавістю, досвідчувала зараз двоякі відчуття. Із радістю Вона спостерегла, як добре учинив Господь, що довірив свої таїнства такому достойному й покірному чоловіку. А, з другого боку, Її стурбувало, що його обходження із Нею відбере Їй шанси вправляти послух і покору стосовно свого мужа. Вона зразу ж піднесла його із колін і, незважаючи на опір, сама кинулась святому Йосифові до ніг з такою мовою: "То я, мій пане і мужу, повинна просити твого пробачення; і ти є той, що мусить простити мені той смуток і огірчення, які я причинила тобі. І тому я прошу на колінах, щоб ти простив мені, і щоб забув про свої тривоги, бо Найвищий в своїй милості зглянувся на мої бажання і терпіння." І щоб ще більше утішити його, вона додала: "Хоч я дуже хотіла, я не могла сама по собі повідомляти тебе про тайну, сховану у мені владою Найвищого; бо як Його рабиня, я мала обов'язок чекати на вияв Його святої і непомильної Волі. Не через брак пошани до тебе, як мого пана і дружини, я тримала мовчанку; бо я була і завжди буду твоєю вірною слугинею, скорою, щоб відповісти на твої святі для мене бажання і прихильність. Із глибини мого серця і задля імені Господа, Котрого я ношу у собі, благаю тебе не міняти способу своєї бесіди і спілкування зі мною. Господь не зробив мене своєю Матірю на те, щоб їй прислужували і щоб вона приказувала у цьому житті, але - щоб я була у всьому твоєю слугою і рабинею, сповняла твою волю у всіх речах. Це є моїм обов'язком, мій пане, і поза ним моє життя буде безрадісним і повним смутку. Так є, що іменно ти даєш мені спроможність його сповняти, бо так було призначено Найвищим. Він надав мені твою опіку і самопосвятну поміч, щоб я могла безпечно жити в тіні твого піклування, і при твоїй підтримці виношувати Овоч мого лона - мого Бога і мого Господа."

Ці та інші ніжні слова остаточно потішили і заспокоїли святого Йосифа. Він підняв із колін Пресвяту Марію, щоб обсудити з Нею, як їм дальше жити. Отримавши особливе просвічення і ласки від Святого Духа, він промовив: "Благословенна є Ти, Пані, посеред усіх жінок; щаслива і обрана з-поміж усіх народів і поколінь. Нехай Сотворитель Неба і землі буде возвеличений вічною хвалою, бо із свого славного царського Трону Він глянув на Тебе і вибрав Тебе для свого помешкання, і в Тобі одинокій сповнив старинні обітниці, дані Патріярхам і Пророкам. Нехай усі покоління благословляють Його, бо в нікому Він не возвеличив своє Ім'я так, як вчинив це у Твоїй покірності; і мене, найбільш маловажного з живучих, Він у своїй Божественній вибачливості вибрав на Твого слугу."

Пречиста Діва відповіла йому тими ж словами прослави Всевишнього, що й святій Єлисаветі, додаючи нові хвальні пісні. Вона вся жевріла в Божественному захопленні і була піднесена над землею у світляному колі, що оточив Її і преобразив дарами неземної слави. Це Небесне видіння ще поглибило у святого Йосифа почуття пошани і любові до Божої Матері. Він побачив і розпізнав в Її непорочному лоні людське тіло Дитятка Бога. Покірно і шанобливо святий муж поклонився Йому, визнав як свого Відкупителя, жертвуючи себе Його Маєстатові. Господь милостиво і ніжно глянув на нього, як на жодну іншу людину, бо прийняв його за вітчима і нагородив тим знанням, додавши ще безліч Небесних дарів. Рівночасно з Божої ласки він зрозумів, що всі дари й благословення він одержав задля Марії: перед заручинами, - бо став вибраний на Її мужа, після заручин, - бо заслужив вже на це вирізнення.

Слова Цариці

Моя доню, виявляючи тобі в цій історії так багато святих тайн і секретів, - і тих, котрі ти записала, і багато інших, яких ти не зуміла виокремити, - Я мала на меті, щоб ти використала їх для віддзеркалення Мого життя, і також, як непорушне правило для твого поведення. Всіх їх треба викарбувати на таблицях твого серця. Тому Я нагадую тобі ці науки про вічне життя, виконуючи Мій уряд твоєї учительки. Будь готова вислухати і сповнити всі накази, як ретельна і уважна учениця. Нехай послужать тобі приміром покірне піклування і чуйність Мого супруга, святого Йосифа, його піддання себе під Божий провід і пошана до просвічення з Небес. Бо лише завдяки тому, що його серце було сприятливо відкрите й приготоване для виконання Божої Волі, обильні ласки повністю перемінили і пристосували його для посади, яку йому призначив Найвищий. Тому нехай свідомість твоїх недостатків послужить тобі спонукою, щоб з усією покірністю піддати себе діянню Бога, а не -вимівкою, щоб усуватись від виконування того, чого Бог бажає від тебе.

Проте при цій оказії Я хочу виявити тобі спра­ведливий закид і гнів Найвищого супроти смертних; щоби, таким чином, порівнюючи поведення інших людей із покорою і лагідністю, які Я вправляла відносно Мого супруга, святого Йосифа, - ти могла при Божому просвіченні це краще зрозуміти. Підставою цього закиду, котрий Господь і Я висуваємо проти людей, є нелюдяна збоченість смертних, котрі уперто відносяться самі до себе з великим браком покори і любові. Тут вони поповнюють три помилки, котрі дуже не подобаються Найвищому, змушують Найвищого і Мене стримувати багато ласк.

Перша з них: знаючи, що вони є дітьми одного Отця у Небі, сформовані працею Його рук з одного матеріалу, ласкаво викормлені і утримувані при житті Його Провидінням, виховувані при тому самому столі Божественних тайн і святощів, особливо ж, - Його власних Тіла і Крові, - люди тим не менше забувають і зневажають всі ці користі, зосереджують усе своє зацікавлення на земних і дрібничкових справах, хвилюються без причини; наповнюються гнівом, творять незгоду, чвари, знаходять уподобання в принизливих і гострих словах, доходять часами до смертельної ненависті, до лютої й нелюдської помсти супроти інших.

Друга помилка. Коли вони через людську неміч і брак свого умертвлення впадають в один із цих гріхів, підштовхувані спокушенням диявола, то не стараються негайно їх позбутися, або змагати до примирення, як годилося б між браттями в присутності Справедливого Судді. Таким чином, вони не визнають Його своїм милосердним Вітцем, змушують ставати суворим і невблаганним Суддею їх гріхів; бо жоден переступ так не побуджує Його проявляти свою строгість, як гріхи ненависті і помсти.

Третє порушення, що Його дуже гнівить: це, коли буває, брат приходить для примирення, а той, що вважає себе ображеним, того не приймає, - ще й просить більшого надолуження, ніж те, яке, як він знає, прийняв би Господь; - і яке він сам пропонує Божому Маєстату. Бо всі вони бажають, аби Бог, котрого тяжко образили, приймав і прощав їх, як тільки підступлять до Нього з покорою і каяттям; а самі, будучи лише порохом і попелом, вимагають месті на своїх браттях, і не вдоволяються від них тим надолуженням, яке Сам Найвищий є згідний прийняти від них за гріхи.

Із усіх гріхів, котрі поповнюють сини Церкви, в очах Найвищого немає огидніших від тих. Це ти легко зрозумієш при Божественному світлі, а також - з потвердження в Божому Законі, який наказує людям прощати своїм браттям, хоч би вони кривдили когось сімдесять сім разів. І якщо брат щодня багатократно наносить кривду, то щоразу, коли він скаже, що жаліє за це, - Бог наказує нам кожен раз прощати брата-кривдника, не рахуючи числа його переступів. А тим, що не хочуть прощати, Він погрожує найгострішим покаранням за згіршення, яке вони дають. Це можна зрозуміти із гнівних слів Самого Бога: "Горе тому, від кого прийде згіршення, і через кого прийде згіршення! Було би ліпше для нього, щоб йому прив'язали млинський камінь до шиї і кинули в море." Це було сказано, щоб показати небезпеку цього гріха і труднощі, щоб дістати вибавлення з нього; вони такі самі, як у людини, що впала в море із млинським каменем на шиї. Це також виявляє, що карою за це є безодня вічного болю (Мат. 8, 9). Тому доброю порадою для вірних є заповідь Мого пресвятого Сина про те, що ліпше є вирвати собі очі і відтяти руки, ніж дозволити собі впасти в цей злочин згіршення "тих малих".