ПОСВЯЧЕННЯ НЕМОВЛЯТИ ІСУСА У ХРАМІ

Освячене тіло Ісуса було власністю Бога Отця не лише тому, що творилось подібно до інших істот. Другою підставою тої приналежності була Його невіддільна єдність з Особою Слова - власним Єдинородним Сином. Незважаючи на це, Предвічний Бог постановив, щоб Його Син був представлений Йому у храмі, як і всі первородні з народу Ізраїля. Бо старозавітний Закон вимагав, щоб всі первородні сини були освячувані і жертвувані Богові у храмі, аж поки серед них не об'явиться Месія. А помимо того, по-людськи міркуючи, Богу Отцю було приємно, щоб Йому наново офірували Його Єдинородного.

Під цю пору Пресвята Родина вже покинула Вифлеємську яскиню і прибула в Єрусалим у супроводі великого ангельського почету.

Воля Бога Отця була і волею Його Сина. Пречиста Діва знала про неї, бо розуміла всі внутрішні діяння душі Ісуса Немовлятка. Всю ніч перед посвяченням у храмі Марія провела в молитовних розважаннях. Вона звіряла свої мислі Богові Отцеві: "Мій Господи і Боже Найвищий, Отче мого Господа! Святковим днем для Неба і землі стане цей день, під час якого я принесу і пожертвую Тобі у Твоєму святому храмі ту живу Офіру, що рівночасно є скарбом Твоєї Божественності. Щедра є ця жертва, о мій Господи і Боже! І у відповідь на неї Ти можеш обильно вилити своє милосердя на людський рід: прощаючи грішникам, що збочили перед тим з доброї дороги, утішаючи недужих, допомагаючи потребуючим, збагачуючи бідних, підтримуючи слабих, просвічуючи сліпих, і перестріваючи тих, що заблудились. Це те, мій Господи, про що я Тебе прошу, офіруючи Тобі Твого Єдинородного, котрий завдяки Твоїй благості є і моїм Сином. Якщо Ти дав мені Його, як Бога, я повертаю Тобі Його, як Бога і чоловіка. Його ціна - безмежна; а те, про що я прошу в Тебе, є набагато менше. У багатстві я повертаюсь до Твого святого храму, з котрого відійшла убогою. І моя душа величатиме Тебе завжди, бо Твоя Божа правиця показала себе такою щедрою і всесильною для мене."

Рано-вранці Діва Марія і святий Йосиф попрямували до храму з маленьким Ісусом на руках. З собою вони взяли горлицю і дві свічки згідно з храмовими приписами. Як і минулого дня по дорозі з Вифлеєму, їх видимо супроводили десять тисяч ангелів. До них долучилися інші, включаючи тих Небесних духів, що несли щити із святим іменем ІСУС. Про присутність тих останніх знала лише Пречиста Діва. Прибувши до храмової брами, преблагословенна Мати наповнилась новим, ще більшим відчуттям відданості Богові. Вона приєдналась до других жінок, вклонилася і клякнула, щоби в духу і правді прославити Господа у Його святому храмі (Йоан 4, 23). Негайно Марія поринула в видіння Пресвятої Тройці, почула голос, що походив від Бога Отця: "Це Син мій улюблений, в котрому Моє уподобання." (Мат. З, 17). В цю хвилину святий Йосиф відчув знову прихильність Святого Духа, що наповняв його новою бадьорістю і Божественним світлом.

В той самий час святий первосвященник Симеон за натхненням Святого Духа прийшов в храм. Він наблизився до місця, де Цариця Небес стояла із Дитятком, і побачив їх обох, огорнутих чудесним сяйвом. Те ж саме звиджувала і пророчиця Анна, що надійшла у ту годину. Радіючи, вони обоє приступили до Матері з Дитятком, і священник прийняв у свої руки Ісуса Немовлятко. Звівши очі до Неба, він жертвував Його Богові Отцеві, виголосивши оці дивні слова: "Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасення, що Ти приготував перед усіми народами: світло - на просвіту поганам і - славу Твого люду, Ізраїлю". (Лука 2, 29). А тоді він звернувся до Божої Матері: "Ось це Дитя поставлене для падіння і підняття багатьох в Ізраїлі, і як знак протиріччя. І Твою власну душу прошиє меч, щоб відкрились думки багатьох сердець." Симеон поблагословив щасливих батьків дитини. А пророчиця Анна наповнилася Святим Духом і звіщала всім присутнім про тайну приходу Месії.

В момент, коли первосвященник згадував про "меч і знак протиріччя", що предсказували Господні Страсті й смерть, Дитя нахилило головку, підтверджуючи пророцтво Симеона, і послушно приймаючи його, як Волю Бога Отця. Любляча Матір це все спостерегла і зрозуміла. Той меч вже раніше почав ранити Її душу. Як у дзеркалі, Її дух оглядав всі тайни цього пророцтва: як Її пресвятий Син стане каменем спотикання, як погибатимуть невіруючі і спа­сатимуться вірні; - упадок синагоги і становлення Церкви посеред поган; побіду над дияволом і смертю; а також - неймовірно високу ціну за цей тріюмф -жахливу агонію і смерть на хресті (Кол. 2, 15.). Вона предвиджувала безконечну протидію і незгоди, які Господь Ісус мав витерпіти і безпосередньо, і - через свою Церкву (Йоан 15, 20.).

І рівночасно Марія бачила всю славу і світлість спасенних при цьому душ. Святому Йосифові ці тайни і терпіння Відкупителя були показані лиш частково, бо його призначення було інакшим, і він не мав дожити до часу Христових страждань.

Урочистість посвячення скінчилась. Пресвята Марія, як і колись, поцілувала первосвященника в руку і знову попросила благословення. Подібно попрощалась Вона з своєю колишньою вчителькою, пророчицею Анною. А тоді в товаристві чотирнадцяти тисяч ангелів, що вишикувалися в довгу процесію, Пресвята Родина вернулася до місця свого тимчасового замешкання в Єрусалимі. Вони перебували там ще кілька днів, і Пречиста Діва ще не один раз розмовляла із Св. Симеоном про пророцтва і тайни Відкуплення.

Небесна Цариця постійно із надзвичайним розчу­ленням пригадувала оті дев'ять днів, під час котрих Найвищий готував Її до виконання обов'язків Матері Воплоченого Слова. Вона дуже почитала це число ще й тому, що носила дев'ять місяців воплоченого Бога в своїм лоні. І тому обоє із Святим Йосифом вирішили ще затриматись в Єрусалимі рівно на дев'ять днів, щоб відбути свого роду новену: щодня ходити до храму, повторяти офірування Богові священної Жертви - їх Божественного Сина; і тим способом віддавали належні подяки за незмірне благословення, котрим вони були вирізнені з-поміж усіх людей. Щодня вони починали новену перед третьою годиною дня, молячись у храмі аж до сутінків. В своїй скромності Марія і Йосиф вибирали для проведення молитви у храмі найбільш непомітні місця.

У відповідь на Її прошення Найвищий признав за Непорочною Дівою нові привілеї: що доки світ існує, Вона одержить все, про що попросить за своїх підопічних; що найбільші грішники знайдуть спасення, якщо захочуть скористатись з Її заступництва; що у новій Церкві і законі Євангелія Вона буде Співучасницею і Учителькою спасення разом із Христом, Її пресвятим Сином. Цей останній привілей вступав в повну силу після Його вознесення до Неба, коли Марія мала залишитись представником і знаряддям Божої влади на землі. Ще багато інших ласк і тайн було признано Цариці Неба і землі.

На п'ятий день новени, після презентації і очищення, коли Небесна Володарка перебувала в храмі з Дитятком на руках, Бог знову себе Їй виявив у внутрішнім видінні. Найвищий промовив: "Моя Дружино і Моя Голубко. Твої бажання і наміри приємні для Моїх Очей, і Я завжди милуюся ними. Але ти не зможеш скінчити цю дев'ятиден­ну набожність, яку почала, бо Я маю для тебе напоготові інші вправи для зміцнення твоєї любові. Щоб зберегти життя твого Сина і виховати Його, ти мусиш покинути твій дім і твою землю, утекти з ним і з твоїм мужем Йосифом в Єгипет, де залишишся, аж доки Я розпоряджусь інакше. Бо Ірод чигає на життя Дитини. Подорож буде довга, дуже важка і виснажлива. Ти витерпиш те все заради Мене, бо Я є і завжди буду з тобою."

При таких незвичних для інших віровизнань словах, що Дитятко Бог мусить утікати від смертного душегуба, премудра і послушна Мати не захиталась ні на мить. Її відповідь була такою: "Мій Господи і Володарю! Ось,

Твоя слугиня із серцем, що готове вмерти за Твою любов, якщо потрібно. Розпоряджайся мною по Твоїй Волі. Тільки попрошу у Твоєї незмірної доброти, щоб Ти не зважав на недостачу моїх заслуг і вдячності, і не позволив, щоб мій Син і Господь переносив терпіння, а щоб весь біль і труди були покладені на мене, котра є зобов'язана їх переносити." Господь скерував тоді Її до Святого Йосифа за отриманням дальших вказівок в приготуванні до дороги.

Пречиста Діва Марія верталася додому в сльозах. Святий Йосиф, що був поруч Неї, думав, що Дружина плаче через пророцтво Св. Симеона. Його ніжна душа тривожилась, а Вона мовчала про причину своєї печалі, чекаючи нового знаку з Неба. Цієї ж ночі ангел Господній сповістив у сні Святому Йосифу: "Вставай, бери Дитя і Матір, і втікай до Єгипту. Там залишишся, аж поки я повернусь, щоб дати тобі іншу вказівку. Бо Ірод шукає за Дитятком, щоб забрати його життя." Святий муж негайно встав і у тривозі підійшов до місця спочинку своєї милої Дружини. "Моя Пані, - він прорік, - Бог хоче, щоб ми терпіли. Бо Його святий ангел об'явив мені Волю і декрет Всевишнього, щоб ми зібрались і втекли з Дитятком у Єгипет. Бо Ірод намагається забрати Йому життя. Підбадьорись, моя Дружино, щоб перенести тягарі цієї дороги, і скажи мені, що я можу вчинити для Твоєї полегші; бо ціле моє життя є на службі у Твоєї Дитини і у Тебе."

"Мій мужу і господарю, - відказала Цариця. - Якщо ми прийняли з рук Всевишнього такі великі благословення і ласки, то це є викликом, щоб ми з радістю прийняли і тимчасові страждання (Йов 2, 10.). Ми несемо з собою Сотворителя Неба і землі. Якщо Він допустив нас так близько до себе, то які руки пошкодять нам, хоч би - й руки Ірода? Куди б ми не понесли з собою все наше Добро, найбільший скарб Небес-нашого Господа, нашого Провідника і правдиве Світло, - там не може бути пустині. Він же є наш мир, наш уділ і наш край. Маючи Його товариство, ми посідаєм всі ці блага. Підемо вперед, щоб виконати Його Волю." Тоді Пресвята Марія і Йосиф наблизились до колиски, де спав маленький Ісус. Небесна Мати тихесенько відслонила Його, опустилась на коліна, збудила і взяла на руки Немовлятко Бога. А Він, як звичайна людська дитина, тихенько заплакав. Але коли успокоївся, то у видимий спосіб поблагословив Марію і Йосифа, як тільки вони попросили тої ласки. Не барячись, вони нав'ючили на свого ослика скриню з потрібною одежею і скоро після півночі рушили в Єгипет.

Слова Цариці

Моя доню. Що особливо мусиш навчитися із цього розділу, то - звички покірно дякувати за отримані дари. Бо з-поміж людей багатьох поколінь ти особлившим способом відзначена багатством ласк, якими Мій Син і Я провідали тебе без всякої твоєї заслуги. Я мала звичай многократно повторяти цей вірш Давида: "Чим Господеві я віддячу за Його добродійства для мене?" (Пс. 116,12.). З таким настроєм Я упокорювала себе до пороху, вважаючи себе цілком безвартісною межи сотворіннями. Тому якщо ти відаєш, що Я чинила, як Матір Бога, розваж, який твій обов'язок; бо по-правді ти мусиш визнати себе невартою і незаслуговуючою того усього, що дістаєш, і - дуже непристосованою для того, щоб дякувати і відплачувати. Ти мусиш надолужувати твої браки і нужденність, жервуючи Богові Отцеві живу Офіру - Його Єдинородного Сина, особливо тоді, коли приймаєш Його у Пресвятій Тайні і маєш в своєму нутрі. Бо у цьому ти наслідуватимеш Давида, котрий питаючись у Господа, чим має віддячитись за всі Його ласки, там же дає відповідь: "Я підніму чашу спасення і прикличу Ім'я Господнє." (Пс. 116, 13.). Ти маєш прийняти спасення, яке тобі дають, і видати з нього овочі, вдосконалюючи твої труди, прикликаючи Ім'я Господа, жертвуючи Йому Його Єдинородного. Бо Він є Той, Хто призначив ціну за спасення тих, хто заслужив на нього, Хто одинокий може бути достатнім надолуженням за благословення, відпущені на людський рід, а на тебе - особливо. Я надала Йому людську форму, щоб Він міг спілкуватися з людьми на їхній мові і стати власністю кожної людини. Він приховує себе під видами хліба і вина, щоби пристосуватись до потреб кожної людини, і щоб кожен міг вважати Його своєю власністю,- придатною для жертвування Богові Отцеві. Тим шляхом Він постачає кожному Офіру, котру інакше ніхто не зміг би жертвувати. І Найвищий нею задоволюється, бо нічим милішим і дорогоціннішим для нього сотворіння не володіють.

Додатком до цієї жертви людини є підданість, з якою душа стійко і терпляче зносить труди і клопоти смертного життя. Мій пресвятий Син і Я були видатними знавцями в практикуванні цього вчення. Мій Син почав навчати цього з моменту свого зачаття у Моєму лоні. Бо вже тоді Він почав переносити перші терпіння. А як тільки народвся в світ, Він і Я були вигнані Іродом в пустиню. І Його терпіння тривали, аж доки Він не вмер на хресті. Я теж переносила труди до кінця Мого життя. Ти будеш все більше дізнаватись про них в ході записування цієї історії. Отже, поскільки Ми терпіли так багато за людські сотворіння і за їх спасення, Я бажаю, щоб ти наслідувала Нас у цьому підкоренні Божій Волі, як Його невіста і Моя донька. Терпи з великодушним серцем і трудись, щоб побільшувати майно твого Господа і Володаря, а саме - кількість спасенних душ, що є такими цінними для Нього, і котрих Він купив своєю животворною Кровю. Ніколи не повинна ти втікати від трудів, клопотів, прикростей і смутку, якщо через них ти можеш здобути душу для Господа, чи спонукати її залишити дорогу гріха і ступити на стежку життя. Нехай не знеохочує тебе думка, що ти така вже безвартісна і немічна, чи що твої прагнення і труди мізерно оплачуються. Ти не можеш знати, як Бог їх оцінює, і наскільки Він ними задоволений. Щонайменше ти повинна бажати ретельно працювати, не їсти в Його домі незаробленого тобою хліба. (Прип. 31, 27.).