СМЕРТЬ СТЕФАНА. СИМВОЛ ВІРИ. ВІДХІД АПОСТОЛІВ

Між Святими, що заслужили на особливу любов Пречистої Діви Марії, був Св. Стефан. Від самого початку він виділявся серед семидесяти двох учеників Ісуса хоробрістю, лагідністю, покірністю і розумом. Через миролюбну і лагідну вдачу Божа Матір бачила в ньому подібність до Її Божественного Сина. Тому Вона його ніжно любила, отримувала для нього багато благословень, дякувала Богові, що Він сотворив, покликав і вибрав такого достойного мужа на першого мученика за Христа Спасителя. Ісус виявив своїй Пресвятій Матері майбутню долю Стефана, і тому Її серце ще більше прив'язалось до цього великого Святого.

За великі ласки Христа і Його Небесної Матері благословенний Святий віддячувався найглибшою пошаною і вірністю для Них. Він завжди просив у Пречистої Діви просвічення у багатьох тайнах Віри, бо був дуже мудрим і повним Святого Духа. Цариця Неба з радістю його навчала, заохочувала і побуджувала ревно трудитися для честі Христа. Щоби він став ще відданішим в Вірі, Пресвята Богородиця попередила його про майбутнє мучеництво: "Ти, Стефане, будеш першим з мучеників, захоплених приміром смерті Мого

Божественного Сина і Господа. Ти підеш Його слідами, як вирізнений учень свого Вчителя, і як відважний воїн свого воєначальника; і на чолі армії мучеників ти понесеш Його знамено Хреста. Тому щоб стрінути оце, озброй себе мужністю під щитом Віри, і будь упевнений, що міць Найвищого з тобою буде в цьому протистоянні."

Ця осторога Цариці ангелів запалила Св. Стефана бажанням мучеництва. Як це записано у Діяннях апостолів, він був повен ласки й сили, творив великі чуда в Єрусалимі. Крім святих апостолів Петра і Йоана він один смів сперечатися з жидами, і ніхто з рабинів і учителів закону Мойсея не міг опертися його мудрості і безстрашному духові. Він викривав і винуватив їх частіше і сміліше, ніж це робили інші учні... Так ніби боявся, що хтось поперед нього забере оцю корону первомученика за честь Христа. Пекольний змій вже зауважив нестримне прагнення Стефана, і намагався стати на заваді його славному мучеництву. Тому нашіптував люцифер найбільш невіруючим із жидів, аби вони його таємно погубили.

Тим часом, Св. Стефан не піддавався. Жиди не мали змоги тихцем його замордувати, ані - публічно подолати його мудрість. Тоді вони вдались до клевети (Діяння 6, 11). Підставлені фальшиві свідки голосили одностайно, що він хулу поширює супроти Бога і Мойсея, що він гудить закон і святий храм, і твердить, що Ісус і те, і те зруйнує. Коли цим наклепам народ повірив, Стефан був схоплений і відданий на суд рабінів і законовчителів. На суді скористався він з нагоди, щоб переконливо довести, що Христос, то - істинний Месія, обіцяний Ізраїлю в Святому Письмі. А на завершення промови Стефан їм дорікнув за їх невірство й твердо-сердість. Безсилі заперечити йому, вони лишень зубами скреготіли і затикали собі вуха.

А наша Матінка Небесна із дому Тайної вечері тим часом пильно приглядалась до дій відважного Стефана. І щоб скріпити його дух, від себе ангела післала, ще навіть нім почався спір. Св. Стефан негайно вістку назад тим ангелом післав, що він із радістю постоїть за славу Господа Христа, і без найменшого вагання життя своє за Нього дасть. Крім того він благав Її, щоб ніжна Вчителька і Матір із місця мешкання свого благосло­вення переслала, бо він спосібності не мав під благо­словення Її стати в послідню хвилю розставання; і лиш за цим жаліє він, прощаючись з життям своїм, так як того Вона бажала. Ці останні слова Св. Стефана ще більше зворушили материнське серце Марії. Вона твердо постановила бути з ним у цю годину, коли улюб­лений учень віддаватиме своє життя в обороні свого Бога й Відкупителя. Але стала в нерішучості, як це зробити, щоби успішно обминути неспокійні тоді вулиці Єрусалиму і віч-навіч промовити до мученика.

Преблагословенна Богородиця простерлась на долівці у молитві, благаючи ласки для любого учня; представила Богові своє бажання допомогти Святому в його останній час. Найвищий, що ніколи не відмовляв в нічому Дружині й Матері, зіслав з Небес множини ангелів, котрі разом із Її власною сторожею мали перенести Царицю на стрічу із Св. Стефаном. На препишній хмарі ангели доставили Пречисту до жидівського трибуналу, і Стефан - він одинокий з-поміж всіх присутніх - побачив Небесну Царицю у славі, в оточенні незліченних ангелів. Ця надзвичайна ласка ще добавила йому запалу і освітила його обличчя неземним ангельським сяйвом.

А при кінці його промови задля заступництва Пречистої св. Стефан удостоївся ще однієї нагороди: Небеса відчинилися і сам Спаситель явився йому, стоячи одесную Отця. Тоді Святий звів очі вгору і викликнув: "Ось, бачу Небо відкрите і його славу, а в ньому бачу Ісуса, стоячого праворуч Бога Самого." (Діяння 7, 55). Цього жиди вже не могли знести; затуливши вуха, щоб не чути його слів, засудили до смерті, і потягнули з судилища поза місто. Під час цієї суматохи Божа Матір його поблагословила й підбадьорила ласкавими словами. Вона залишила Святого під опікою сторожових ангелів з дорученням занести його душу до Найвищого. Додому Небесну Царицю супроводив один ангел з Її охорони і ті, зіслані із Неба множини ангелів.

Вже із Вечерника дивилась своїм внутрішнім видінням Пресвята Богородиця на все, що трапилося потім. Як жорстоко і в поспіху тягли жиди Стефана для розправи, вигукуючи, що він - богохульник, вартий смерті; як Савло старався бути ретельнішим від усіх -стеріг одежу убійників; як град каміння спадав на Святого, ранячи і заливаючи його кровю; забарвлені на червоно виділялись камінці, що застрягли в його голові. Великий жаль огортав скорбіючу Пречисту при виді такого жорстокого мучеництва. Але ще більшим було захоплення і ликування через його славний кінець. Преблагословенна Божа Матір у сльозах не переставала молитись за нього. Коли непереможний мученик відчув близький подих смерті, він замолив: "Господи, прийми мого духа!" З останнім видихом, упавши на коліна, він кликнув голосно: "Господи, не постав їм цього за гріх!" (Діяння 7, 60). Цариця Неба і землі вторувала його молитвам у захопленні від того, що вірний учень йде слідами свого Господа: молиться за мучителів і свідомо віддає духа в руки свого Сотворителя і Відкупителя.

Скалічений і зранений по всьому тілі, Св. Сткфан уснув, і ангели Марії занесли його чисту душу до Божого Престолу, де він отримав свій вінець вічної слави.

А серця його катів ще більше запеклися. Як мовить Св. Лука, в той самий день почалося велике гоніння Церкви в Єрусалимі. Саул найбільше лютував, нишпорячи по цілому місті за визнавцями нової віри, щоб їх привести перед суддів. Тоді - знущалися над ними і вбивали. Згодом описані події мали причинитись до розповсюдження нової віри по всіх просторах Римської імперії.

Тимчасом, Пречиста Божа Матір здавала собі справу, що незабаром апостоли розійдуться по світі і голоситимуть повсюдно Ім'я Христа Спасителя і віру в Нього. Щоб їх науки про тайни Віри не різнились між собою, зайшла потреба об'єднати їхню суть в одне коротке визнання, чи - Символ Віри. Бо стислий виклад Віри ліпше надавався для того, щоб новонавернені могли його запам'ятати. Щоб приготовитись до тої праці, Пречиста Діва свої бажання виявила Господеві, і більш як сорок днів витримувала у молитві, пості, метаніях і других духових вправах. Вона Всевишнього благала за апостолів, щоб Він їх просвітив і дав натхнення у тій праці.

У відповідь Господь не тільки обіцяв їм помогти, але й повідомив свою Матір, як ліпше уложити кожне твердження Символу Віри. Апостоли, отримавши натхнення, звернулись до Марії за порадою. Спільно вони постановили десять днів постити і тривати в молитвах, щоби Святий Дух натхнення їм зіслав у цій нелегкій справі. По завершенні десятиденного посту (що для Пречистої був 40-им - від часу Її бесіди із Господом), зійшлись усі дванадцятеро в присутність нашої Цариці. І тоді Святий Петро промовив так:

"Мої дорогі браття! Боже милосердя у своїй безмежній доброті і задля заслуг нашого Спасителя і Учителя Ісуса обласкавило Його святу Церкву славним помноженням її дітей, як ми бачили і досвідчили за цей короткий час. Для цієї мети Всевишній множить чудеса і дива, і щоденно поновлює їх через нашу службу, вибравши нас (хоча - цього невартих), як знаряддя Його Божественної Волі у цій праці, і для слави й честі Його святого Імені. Разом із тими добродійствами Він зсилає нам нещастя і переслідування диявола і світу, щоб ми могли наслідувати нашого Спасителя і Капітана, і - щоби Церква, добре зрівноважена тягарем, могла більш безпечно дійти до пристані спочинку і вічного блаженства. Учні уникнули лютування перво-священника і розійшлись по сусідніх містах, проповідаючи віру в Христа, нашого Відкупителя і Господа. Ми мусимо теж скоро відійти і проповідати по цілій землі, у відповідності з наказом Господа перед Вознесенням на Небо (Мат. 28,19). Подібно, як є лише одне Хрещення, в котрому люди мають одержати цю віру, так само мусить бути одне учення, в котре вірні мають вірити. Тому є потреба, щоб ми, котрі поки-що однозгідно збираємось у Господі, визначили істини і тайни, які нам треба ясно предложити всім народам світу і, таким чином, - повірити в ті самі науки без різниці в опініях. Це є неомильна обітниця Господа, що де двоє чи троє зберуться в Його Ім'я, там Він буде поміж ними. (Мат 18, 20). Довіряючи Його слову, ми твердо сподіємось, що Він тепер поможе нам із Його Божественним Духом зрозуміти і окреслити - у Його Імені і в непорушній ухвалі - ті точки, що мають бути заложені в Його святій Церкві на так довго, як вона має тривати, - до кінця світу."

Всі апостоли згодилися із цим внеском Намісника Христа. Тоді він відправив святу Літургію, запричащав Найсвятішими Тайнами Пресвяту Марію і апостолів. Опісля всі вони припали ниць до самої землі, щоби закликати в молитві до Святого Духа. Вечерник знов сповнився пишним світлом, і знову стали всі просвічені відразу. Пречиста Діва тут же звернулась до зібраних, щоб кожен виклав по черзі своє розуміння одної із тайн так, як урозумив його в цьому Святий Дух. Почав Св. Петро, а після нього доповняли другі. А відбувалося це так.

1. Св. Петро: "Вірую в Бога, Отця Всевишнього, Сотворителя Неба і землі."

2. Св. Андрій: "І в Ісуса Христа, Його єдиного Сина, нашого Господа.''

3,4. Св. Яків, син Заведея: "Що був зачатий діянням Святого Духа, народжений від Діви Марії."

5. Св. Йоан: "Страждав при Понтії Пилаті, був розп'ятий, вмер і був похований."

6,7. Св. Тома: "Зійшов у пекло, возстав із мертвих на третій день."

8. Св. Яків, син Алфея: "Вознісся на Небо, посаджений одесную Бога, Отця Всевишнього."

9. Св. Филип: "Звідти Він прийде судити живих і мертвих."

10. Св. Вартоломей: "Вірую у Духа Святого."

11. Св. Матей: "У святу вселенську Церкву, Спільноту святих."

12. Св. Симон: "Прощення гріхів."

13. Св. Тадей: "Воскресення плоті."

14. Св. Матей: "Життя вічне. Амінь."

І тут же пролунав схвальний голос Святого Духа, що мовив: "Ви добре вирішили." Цариця Неба і землі спільно з апостолами воздали подяки Найвищому. Божа Матір подякувала також апостолам за те, що вони заслужили собі на поміч від Святого Духа, щоб стати Його знаряддям у ширенні Господньої слави і укріпленні Церкви. Тоді Вона преклонила коліна перед Намісником Христа, і потвердила свою Віру, вголос проказавши її Визнання, яке щойно уложили апостоли. А далі - сказала так: "Мій владико, котрого визнаю Я, як Намісника Мого пресвятого Сина! У твої руки Я, нікчемний червячок, у Моїм імені і в імені всіх вірних Церкви складаю визнання і засвідчення про все те, що ти встановив, як Божественну і непомильну правду Вселенської Церкви. І у ній Я благословляю і величаю Найвищого, від Котрого вона походить."

Цей символ, чи Визнання Віри апостоли прийняли після замучення Св. Стефана і перед першою річницею розп'яття Спасителя. В пізніші століття церковні Собори вносили уточнення в початкове формулювання "Вірую" для поборення аріянської та інших єресей, але зміст залишився тим самим.

Минув вже цілий рік від земної смерті нашого Відкупителя. Апостоли відчули, що прийшла пора, щоб Ім'я Боже і путь для вічного спасення проповідалися по всій землі з її поганськими народами. Для того, щоб пізнати Божу Волю, кому й куди іти проповідати, апостоли за радою Цариці рішились на десятиденний піст. Бо від часу Зшестя Святого Духа у Вечернику у них було заведено просити помочі у Нього при рішенні важних питань; тому вони приготовлялися духово для Його гідного прийняття у неперервнім пості і молитві на протязі десяти днів. Коли скінчився піст, Христовий Намісник відправив Службу Божу, запричащав Пречисту Діву Марію і одинадцятьох Апостолів. Після Святої Літургії все зібрання почало усильну молитву, закликаючи Святого Духа виявити свою волю у цій справі.

Коли молитва вже кінчалась, на дім Тайної Вечері зійшло чудесне світло, що огорнуло всіх присутніх, і голос пролунав: "Мій Намісник Петро визначить провінції, кому котрі припадуть. Я буду керувати і його спрямую Моїм світлом і духом." Отже самі назначення Святий Дух залишив на розсуд Св. Петра, аби наново підтвердити його власть, як голови і вселенського пастиря Церкви. Апостоли сповнились новим світлом і знанням тих регіонів і народів, котрі їм визначив Св. Петро; кожному відомо зразу стало, які умови і звичаї панують в краях, куди їм було сказано іти. Найвищий мужністю наново їх озброїв для подолання всіх трудів, новою жвавістю для мандрувань далеких, і запалив їх дух вогнем Божественної любові, уподібнивши їх до серафимів.

А Божа Матір отримала від Господа нове знання відносно всіх створінь землі, про царства і народи, призначені апостолам для їх проповідання, і навіть -про кожну із осіб, котрим Євангеліє вони мали проповідати. Цілий світ з його населенням став для Неї таким же знайомим, як власна молитовниця, як всі, що там бували.

Таку обізнаність Найвищий вклав у руки Верховної Настоятельки, Матері, Управительки і Цариці Церкви. Бо Вона мала взяти під опіку всіх - праведних і грішників, берегти і спомагати Христових учнів і апостолів у їх трудах і небезпеках, при нападах на них пекольних сил, підтримувати їх молитви перед Богом, допомагати через ангелів, і особисто.

Тут слід підчеркнути дві сторони надприродного інтелекту Цариці Неба і землі. З одної сторони, Вона досконально спостерігала, по-земному відчувала й по­материнськи співпереживала з усіми апостолами і вірними Церкви усі їх великі клопоти, труди і терпіння. А з другої - своїм внутрішнім видінням постійно споглядала Божественність і брала участь у Небеснім ликуванні з приводу їх успіхів і перемог. У цій Небесній премудрості не існувало місця для понять і образів, що не торкалися духового досконалення і милосердя. Ангели і Святі у Небі хвалили і славили Найвищого в захопленні від того, що Він так чудно поєднав усі чесноти в Марії, своєму найсвятішому знарядді.

Кілька днів після розподілу землі поміж апостолами, вони почали розходитись, спочатку - ті, що мали приділ в провінціях Палестини. Першим відійшов Св. Яків, брат Св. Йоана. Інші - ще якийсь час лишалися в Єрусалимі для проповідання, бо Господь бажав, аби найперше жидів до Віри притягнути, якщо лишень вони захочуть прийти на весільну вечерю святого Євангелія. Згодом розійшлась і решта. Але нім відійти, кожен з них відвідував святі місця: Оливний город, гору Голгофту, Божий гріб, місце Христового Воскресення, Витанію і, по змозі, - інші пам'ятні для них місця. Тоді йшли до дому Тайної Вечері, вшановуючи все, що там відбулось, і приступали під прощальне благословення Цариці Неба і землі.

Для кожного з них Небесна Матінка зберегла найласкавіші слова, про кожного - якнайретельніше подбала. Всі вони отримали таку саму вовняну туніку, яку носив Син Божий і Марії: кольору - між бронзовим і попелястим; Вона їх власноручно ткала при помочі Ангелів. Кожен дістав і верхній одяг, подібний до Ісусового, щоби їх пізнавали всі, як учнів Відкупителя. Кожен одержав в подарунок хрест, зроблений на міру його постаті, щоб той хрест носити скрізь, як потіху і свідка їхнього навчання у мандрівках. Кожен з апостолів зберігав і ніс свій хрест з собою аж до смерті. А тому, що вони так голосно хвалили Хрест Ісуса, деякі тирани замучували їх до смерті їхніми же власними хрестами.

Кожному з апостолів Пречиста Божа Матір подарувала маленьку металеву скриньку з Господніми реліквіями: по три тернини із тернового вінця, кусочки із сповивачів Ісуса Немовлятка, і - хустин, що були змочені в Його пресвятій Крові у час Обрізання і Страстей. Все це Вона захоронила з найбільшою дбайливістю і шаною, як Матір, і як Скарбничий Неба. Зібравши разом їх, Пресвята Богородиця сказала, що ці пригадки - то найбільший скарб, який у Неї є, що разом з ним вони понесуть у світ яскраві спогади про Її Божественного Сина і тверде запевнення, що Господь їх любить, як своїх дітей, і як служителів Найвищого. Вони прийняли ті реліквії із сльозами розчулення і радості, їх почитаючи, упали ниць на землю і, попрощавшись, відійшли.

Слова Цариці

Моя доню. Науками, що містяться у цій главі, Я хочу заставити тебе оплакувати з найглибшими зітханнями і стогоном оту різницю між станом святої Церкви в нашу пору, і тої - в давнині: як потьмяніло найщиріше золото її святості (Пл. Єремії 4, 1), і як згубилася краса старинна, на котрій апостоли поставили її; як вишукала вона чужі й фальшиві пудри і румяна, аби замаскувати страшну і викривлену бридоту пороку. Для того, щоб ти могла вдуматися в ту істину, мусиш розважити наново ту силу і запальність, з якою Божественність прагне відкрити сотворінням свою доброту і досконалість. Такий великий є порив Божої доброти, яка виливається на людство, що лише свобідна воля чоловіка, яку Бог дав йому для скористання з неї (з доброти; - прим. наша), може проти неї звести греблю. І всякий раз, коли чоловік по своїй свобідній волі опирається силі і впливові тої Божественної Доброти, він (згідно із твоїм способом розуміння) підважує і засмучує ту незмірну любов в її самій основі. Але коли би сотворіння не ставили жодних перешкод і дозволили тій Доброті діяти, ціла душа була би затоплена і насичена співучастю у її сутності і якостях. Вона піднесла би упавших з пороху, збагатила би нужден­них дітей Адама, вознесла би їх понад усі їхні злидні, і посадила б їх з князями Його слави (І Царі 2, 4).

Із цього, Моя доню, ти зрозумієш дві речі, невідомі людській мудрості. Перша: якою милою є для найвищого Добра служба тих, що з ревною запопадливістю для Божої слави присвячують свій труд і старання усуненню перешкод, які люди ставлять перед своїм власним оправданням і отриманням Його благодатей. Неможливо є обчислити в цьому смертному житті те задоволення Найвищого, яке Він отримує з цієї праці людей для інших ближніх. Тому так ціниться високо служіння апостолів, архиєреїв, священників і проповідників Божественного слова; бо вони заступили на службі тих, хто заснував Церкву і хто трудився, аби її захоронити і розповсюдити; усі вони повинні бути співробітниками й передавачами надзвичайної любові Бога до душ, сотворених, щоб бути співучасниками в Його Божественності.

По-друге: ти мусиш обміркувати ту велич та обильність дарів і ласк, які безгранична Потуга надає тим душам, що не перешкоджують Його великодушній щедрості. Господь заманіфестував ту істину негайно в початках євангельської Церкви, коли усім, що приступали до неї, показував своє благовоління такими великими обдаруваннями і дивами: часто зсилаючи у видимий спосіб Святого Духа, творячи чуда у тих, котрі прийняли визнання Віри, і - засипуючи вірних іншими прихованими благодатями.