Три дні перед Успенням нашої Цариці апостоли і учні всі зібрались в домі Тайної вечері. Першим прибув св. Петро, котрого ангел переніс із Риму на руках. Цариця світу, вже трохи ослаблена фізично через постійне надлюдське напруження своїх духових сил, зустріла Намісника Христа при вході до Її помешкання. Вона клякнула перед ним, прийняла благословення і так сказала: "Я приношу подяки і хвалу Всевишньому, що привів до мене святого Отця для спомагання у годину Моєї смерті." За ним прибув св. Павло, котрому Божа Матір виявила таку ж пошану. Апостоли Її вітали, як Матір Бога, свою Царицю і Повелительку усього сотвореного, але з великим смутком, що дорівнював їх благоговінню перед Нею. Пізніше прибули інші апостоли і ученики. Пречиста Діва розпорядилась, щоби св. Йоан разом з апостолом Яковом (сином Алфея) примістили і обслужили всіх гостей.

Лиш деякі апостоли, як св. Петро, були сповіщені ангелами про причину їх мандрівки до Єрусалиму. Інші з них. особливо учні, тільки на місці довідалися про смутну новину від святого Намісника Христа. Глава

Церкви зібрав всіх разом, і так до них промовив: Мої найдорожчі діти і браття! Господь покликав і привів нас до Єрусалиму з віддалених місцевостей не без причини, найбільш невідкладної і жалібної для нас. Найвищий бажає тепер піднести до трону вічної слави свою Преблагословенну Матір, нашу Повелительку, нашу потіху і охорону. Такий Його Божественний декрет, щоб ми усі були присутні при Її щасливому і славному відході. Коли наш Учитель і Відкупитель вознісся одесную свого Отця, то хоч Він лишив нас позбавленими Його любої присутності, ми все ж затримали Його преблагословенну Матір. А тепер, як наше Світло покидає нас, що будемо діяти? Яку ми маєм поміч чи надію для заохоти в нашому паломництві? Я не знаходжу нічого, окрім сподівання, що ми всі підемо за Нею у належний час."

Святий Петро замовк, бо його душили мимовільні сльози і зітхання. Так само довго не могли прийти до себе решта зібраних. Нарешті Христовий Намісник оволодів собою і додав: "Мої діти. Давайте, підем у присутність нашої Матері і Пані. Ось проведем останок часу Її життя в Її товаристві, і попросимо Її поблагословити нас." Усі рушили до світлиці Пресвятої Богородиці. Вона клячала на своїй лежанці, прекрасна, сяюча, в оточенні цілої тисячі святих ангелів з Її постійної варти.

Її тілесні вид і постава від тридцять третього року життя залишалися незмінними, не піддавались жодному старінню. Не так, як у решти дітей Адама, що з віком старіються і гублять привабливість молодечої чи дівочої свіжості. Така незмінність була привілеєм одинокої Пречистої Діви Марії, дякуючи сталості і непохитності Її пренепорочної душі, і непідвладності наслідкам первородного гріха Адама. Апостоли, учні, і деякі з інших вірних згромадились в Її кімнаті, зберігаючи повний порядок. Святі Петро і Йоан зупинились при узголів'ї лежанки. Божа Матір скромно глянула на них і заговорила: "Мої найдорожчі діти. Позвольте вашій слугині мовити у вашій присутності і виявити мої покірні бажання." Св. Петро озвався, що всі уважно слухають і у всьому Їй підчиняться; і - ще благав, щоб не клячала, а сиділа на лежанці, як буде говорити. Йому здавалось, що від довгого клячання при молитві до Господа Вона вже вичерпала сили і - що годиться, щоб Цариця промовляла до них сидячи.

Але Учителька покори й послуху аж до самої смерті відповіла, що охоче дасть їм своє благословення, лиш, щоб вони дозволили Їй на цю приємність. За дозволом св. Петра Вона зійшла з лежанки і, ставши на коліна перед ним, сказала: "Мій Пане. Я молю тебе, яко вселенського священника і главу святої Церкви, дати Мені благословення від твого і її імені. Прости, Мене, твою прислугу, за малість служби, яку Я уділила у Моєму житті. Позволь, щоб Йоан розпорядився Моїм одінням - двома туніками, віддавши їх двом убогим дівицям, що зобов'язали Мене своєю добродійністю." Тоді Вона схилилась до землі і поцілувала ступні св. Петра, до сліз зворушуючи апостола і всіх присутніх. Далі, Вона клякнула перед св. Йоаном із такою мовою: "Прости, Мій сину і господарю, що Я не сповнювала обов'язків Матері супроти тебе, як личить, і як Господь Мені наказував, коли з Хреста Він призначив тебе, як Мого сина, а Мене, як твою Матір (Йоан 19, 27). Я смиренно і від серця дякую тобі за ласкавість, яку ти виявив Мені. Як син, дай Мені твоє благословення, щоб увійти Мені у споглядання і товариство того, Хто сотворив Мене."

Прощаючись, Пречиста Діва промовляла до кожного апостола зокрема, як і до деяких учнів. Тоді, піднявшись із колін, звернулася до всіх присутніх: "Найдорожчі діти і Мої Панове. Завжди Я берегла вас у душі, і маю вас записаних в Моєму серці. Я полюбила вас із тою ніжною любовю і милосердністю, яку дав Мені Мій Божественний Син; Його Я бачу в вас, Його вибраних друзях. У послушенстві до його святої і предвічної Волі Я йду тепер до вічних палат, де обіцюю, як ваша Матір, що буду чувати над вами при найясні­шім світлі Божественності; її спогляданням моя душа надіється і прагне заспокоїтись. Я поручаю вам Мою матір - Церкву, возхваляння Імені Всевишнього, ширення Євангельського закону, пошану і благоговіння до слів Мого Божественного Сина, пам'ять про Його Страсті і Смерть, практикування Його науки. Мої діти. Любіть Церкву і любіть один одного із тою мило­сердністю, котру ваш Учитель постійно вам прищеп­лював (Йоан 13, 34). Тобі, Петре, святий Наміснику, Я поручаю Мого сина Йоана і всіх прочих."

Слова Преблагословенної Марії, як стріли Божественного вогню, проникли в серця апостолів і других слухачів. Коли Вона замовкла, присутні вибухнули плачем. І кинувшись з розпачем на землю, ридали невгамовно і зітхали. Заплакала і Божа Матір при виді їх великого горя. Через якийсь час Вона попросила їх помолитись у мовчанці із Нею і за Неї.

У наступившій тишині Воплочене Слово зійшло з Небес на троні слави у супроводі всіх Святих і незліченних ангелів, і дім Вечерника засяяв. Пречиста Діва Марія припала до землі з найбільшим смиренням і поцілувала стопи Господа. Її Божественний Син уділив своє благословення і так до Матері промовив: "Моя найдорожча Мати, яку Я вибрав на Моє помешкання. Надходить година, в якій Ти маєш перейти від цього життя світу і смерті у славу Мого Отця і Мою славу, де Ти займеш трон, приготований Тобі праворуч Мене, і радуватимешся ним усю вічність. І поскільки Я своєю властю спричинив, щоб Ти, як Моя Матір, ввійшла у світ вільною і вийнятою з-під гріха, тому й смерть не повинна мати ні права, ні позволення торкнутися Тебе при виході Твоєму з цього світу. Якщо Ти не бажаєш пройти через неї, приходь зі Мною зараз, щоб мати участь в Моїй славі, котру Ти собі заслужила."

Пречиста Матір, приникши біля стіп Христа, із радісним обличчям відповіла: "Мій Сину і Мій Господи! Благаю Тебе, позволь Твоїй Матері і слугині увійти у вічне життя через звичайну браму природної смерті, подібно до інших дітей Адама. Ти, Хто є моїм правдивим Богом, переносив смерть, хоч не мав обов'язку робити цього. Тому так личить, що коли Я йшла за Тобою у житті, то так само піду за Тобою і у смерті." Наш Спаситель схвалив рішення і посвяту своєї

Пречистої Матері і дав згоду на їх сповнення. Тоді ангели заспівали согласно рядки з пісень царя Соломона, як і новоуложені пісні. Про присутність Ісуса Христа знали тільки деякі апостоли із св. Йоаном; другі відчували лише духове збудження; але ангельську музику почули і апостоли і учні, і багато других вірних. А предивні пахощі з будинку розійшлися аж на вулицю. Дім Тайної вечері сіяв, і товпи людей збиралися на вулицях, як свідки нового Господнього чуда.

Коли ангели починали свою музику, Пречиста Божа Матір прилягла на лежанку. Туніка по боках була розправлена. Наша Матінка з'єднала разом рученята, очі були зведені на нашого Спасителя; Вона згоряла від надлюдської любові. Ледве ангели затягли рядки із соломонової пісні: „Устань, спіши, моя кохана, моя голубко, моя прекрасна, і приходь; зима минула..." -як Цариця вимовила ті слова Її Сина на Хресті: „У Твої руки, Господи, я віддаю мого духа." Замкнула очі і -спочила в Бозі. Жодна інша неміч, - одна незмірна любов до Бога забрала Їй життя, як тільки Небо перестало Їй давати надприродну поміч.

Музика ангелів почала затихати вдалині. Душа Цариці у супроводі Христа Царя, ангелів і Святих полинула до Неба. А священне тіло преблагословенної Марії, той храм і святилище Бога при житті, променіло ясним світлом, виділяючи неземний аромат. Її варта із тисячі ангелів лишилася при тілі на сторожі. Апостоли і учні, розчулені до глибини душі і ще в сльозах, проспівали багато славнів і псальмів в честь Пресвятої Богородиці.

Славне Успення мало місце точнісінько у пору, в якій умер наш Відкупитель - о третій годині пополудні в п'ятницю, тринадцятого серпня. Двадцять шість днів наша Цариця не дожила до скінчення семидесяти років життя - до восьмого вересня, дня Її народження. По Христовій смерті Вона ще була на землі двадцять один рік, чотири місяці і дев'ятнадцять днів. Попутно пригадаєм інші віхи Її славетного життя. Рождество Божого Сина відбулося, коли Його Пренепорочна Матір мала всього п'ятнадцять літ, три місяці і сімнадцять днів. Господь прожив на землі тридцять три роки і три місяці. Так що у пору Його Страсної смерті Пресвята Богородиця лічила собі сорок вісім років, шість місяців і сімнадцять днів.

Великі чуда й дивні речі трапились у час смерті Цариці Неба і землі. Було затемнення сонця на кілька годин. Прерізні види птиць зібралися біля Вечерника з жалібним гомоном, наводячи тужливий настрій на прохожих. Багато мешканців Єрусалиму збуджено товпилися на вулицях, голосно визнаючи могутність Бога. Недужі, що прийшли, всі були оздоровлені. Виходили душі із чистилища. Але найбільшим чудом було те, про що тут буде мова. У ту ж годину, що й Цариця, померли три особи в Єрусалимі: мужчина і дві жінки - сусіди Вечерника. Померли в гріхах і нерозкаяні... На вічне прокляття... Але коли їх справа прийшла перед трибунал Христа, Його солодка Матір заступилася за них. Їх повернули назад до життя. Вони поправились, померли згодом в ласці Божій і спаслись. Та привілей цей не був поширений на інших, що сконали в світі у той же самий день.

Слова Цариці

Моя доню. Поряд з тим, що ти зрозуміла й записала про Моє славне Успення, хочу повідомити тебе про ще один привілей, що був дарований Мені в ту годину Моїм Божественним Сином. Ти вже зазначила, що Господь дав Мені вибір увійти в блаженне споглядання, проходячи, або - ні, через врата смерті. Якщо би Я воліла не померти, Найвищий був би дарував цю ласку, бо гріх не мав у Мені жодної частки, а значить - і покарання за нього, що є смертю. Те саме було би із Моїм Божественним Сином, і - з більшим правом, якщо б Він сам не побажав задовільнити Божественне Правосуддя відносно людей через свої Страсті і Смерть. Тому Я добровільно вибрала смерть, аби наслідувати Його і йти за Ним, як Я чинила вже у пору Його скорбних Страстей. Тому що Я бачила, як умирає Мій Син і правдивий Бог, Я не сплатила би за любов, котру Йому завинила, якщо б відмовилась від смерті. Я залишила би велику прогалину в наслідуванні Мого Господа і Богочоловіка, - у однозгідності із Ним; а Він хотів від Мене великої подібності до Нього в Його пресвятій людській природі. Оскільки потім Я ніколи не змогла би поправити такий недолік, Моя душа не втішилась би повнотою насолоди, що Я померла так, як Мій Господь і Бог. Тому Мій вибір, щоб померти, був для Нього таким приємним; а Моя завбачлива любов у тім зобов'язала Його до тої міри, що у відповідь Він негайно дарував Мені виняткову ласку для блага дітей Церкви, і - згідну із Моїм бажанням. Було постановлено, що всі віддані Мені, котрі закличуть до

Мене у годині смерті, вибираючи Мене своєю Покровителькою в пам'ять Мого щасливого Успення і бажання наслідувати Його в смерті, - будуть в ту годину під Моїм особливим захистом, матимуть Мене, як оборону проти демонів, як поміч і охорону; Я їх представлю перед трибунал Його милосердя, і там матимуть Моє заступництво. У наслідку Господь дав Мені нову власть і поручення, і обіцяв надати великі ласки для доброї смерті і більш чистого життя всім тим, хто закличе Мою поміч, почитаючи цю тайну Моєї благословенної смерті. Ось тому Я бажаю, щоб ти, Моя мила доню, із цього дня і надалі тримала в глибині твоєго серця віддану і люблячу пам'ять про цю тайну, щоб благословила, хвалила і величала Всемогутнього, бо Він вчинив такі святі чуда для Мене і для смертних. Таким старанням ти зобов'яжеш Господа і Мене, щоб Ми прийшли тобі на поміч в ту останню годину.

А оскільки смерть слідує за життям і звичайно є подібною до нього, то найпевнішою запорукою доброї смерті є добре життя, життя, в котрому серце є звільнене і відлучене від земної любові. Бо це є те, що в останню годину засмучує і гнітить душу, і - ніби тяжкий ланцюг, обмежує її свободу, і не дає їй піднестись понад речі, які подобаються в цьому світі. О, Моя доню! Як дуже смертні не розуміють цієї істини, і як далеко вони схиблюють від неї у своїх вчинках! Господь дає їм життя, щоб вони могли звільнити себе від наслідків первородного гріха, щоб ті не заважали їм в годині їхньої смерті. А темні і нещасні діти Адама витрачають усе своє життя, аби громадити на себе нові тягарі й пута, щоб вмирати бранцями своїх пристрастей і під сваволею своїх пекольних ворогів. Не мала Я ніякої частки у первородному гріху, і жоден з його наслідків не панував над Моїми здібностями. Тим не менше, Я жила у найбільшій стриманості, в убожестві, відчужена від земних речей, найбільш досконало і свято. І цю святу свободу Я насправді досвідчила в годині Моєї смерті. Зміркуй тоді. Моя доню, і віднесись уважно до цього живого приміру. З кожним днем все більше звільняй своє серце, так щоб по мірі збігання літ ти все більше увільнювалась, відчужувалась і відверталась від видимих речей. Тож коли Обручник покличе тебе на своє весілля, ти не намагатимешся даремно шукати потрібної свободи і розсудливості.