ВИПРОБУВАННЯ ДЛЯ МАРІЇ. ІСУС У ХРАМІ

Убогий скромний домик в Назареті перемінився у Небо, відколи в ньому поселились Ісус, Марія і Йосиф. Навіть із світлом, яке я отримала від Пресвятої Богородиці, неможливо є подати повний звіт про всі події, бесіди і тайни в приватному житті Матері і Сина, вже підлітка. Тому через виміри предмету нашого розважання і мою власну неміч, як посередньої жінки, я зумію розказати лиш про маленьку частину подій. Нам, смертним, не під силу і не личить вникати в усі тайни Їх земного життя, бо вони відкриються тільки у вічності.

Невдовзі після повернення з Єгипту Господь вирішив піддати випробуванню свою Пресвяту Матір, подібно як Він попередньо чинив в дитячі роки цієї первородної Доньки нового Закону милосердя. Він обрав Її, як досконале віддзеркалення Його задумів і найбільш піддатливий матеріал, на котрому, немов би на розтопленому воску, мала відбитися печатка Його науки святості; так щоби Син і Мати могли бути двома достовірними таблицями нового Закону для світу (Вихід 24, 12). Цій меті були присвячені всі 23 роки їх проживання в Назареті, коли Пречиста Богоматір була єдиним учнем Христа.

Отже Ісус намірився випробувати силу любові і других чеснот у своєї Матері; бо вежа святості у серці Пренепорочної Діви мала знестися високо, понад усе, що не є Богом. Тому Він одного дня цілком несподівано для Матері замкнувся у собі. Він далі незмінно перебував з Нею, і духово - в Ній. Але Бог перестав виявляти зовнішні ознаки уваги і ніжної\ синівської любові, закрив перед Нею свою душу, яку Вона раніше читала, як відкриту книгу. Марії було тимчасово віднято джерело Її постійної радості й насолоди. Ця раптова переміна настрою Сина, незрозуміле уникання її товариства глибоко вразили золоте серденько Цариці Неба. Будучи особою покірного успосіблення, Вона ту зміну відразу приписала власному недбальству і невдячності за благословення, отримані від щедрого і милосердного Бога Отця. Не так втрата товариства Синочка, як страх не подобатися Богові стрілою болю пронизав Маріїне серце. Пресвятий Син добре знав головну причину зітхань своєї премудрої і стриманої Матері. Вони Його розчулювали і Він ще більше полюбив Її за це. Але всякий раз, коли найсолодша Матір старалась нав'язати з Ним розмову, Він ставив перед Нею невидиму стіну зовнішної холодності.

Прямодушна Голубка вправлялась знову в ге­ройських актах всіх чеснот: упокорювала себе трохи не до придорожної куряви; вшановувала Божественного Сина, як тільки могла; возвеличувала Бога Отця, дякуючи за Його чудесні діяння і благословення; жертвувала себе для сповнення всякого Божого веління. Невтомно Пресвята Марія поновлювала в духу святі акти віри, надії і палкої любові. Оці духові відрухи і вчинки Божої Матері були милі для Ісуса, немовби солодкий запах духмяної квітки нарду (Пісня Пісень 1, 12). Вона непохитно тривала у своїх слізних молитвах і виливала свій жаль перед Божим Троном.

На просьбу люблячої Матері Святий Йосиф змайстрував лежанку, яку Вона накрила поєдинчим покривалом, аби маленький Ісус мав місце для відпочинку і сну. Бо з тої пори, коли Він покинув колиску ще в Єгипті, то не бажав для себе м'якого ліжка і постелі. Він ніколи не лягав на лежанку, навіть не зажди підходив до неї; часами лише сідав, опираючись на подушку, набиту вовною, - теж власноручний виріб Пречистої Діви. На Її наполягання спочивати по-справжньому Ісус відповідав, що єдиною лежанкою, на котру Він ляже, буде Його хрест, щоб навчити людей власним прикладом.(І Петро 2, 21), що ніхто не осягне вічного спочинку завдяки речам, у яких кохався Вавилон, і що терпіння є нашою правдивою полегшею у земному житті. Надалі Пресвята Богородиця і в цьому стала наслідувати свого Сина з найбільшою ревністю.

Отже повернемось до їх нових, відчужених стосунків. Тридцять днів для Марії здавались вічністю. І серце

Дитятка Ісуса вже не мало більше сил опертись всеперемагаючій любові Його найніжнішої Матері. Бо Він також страждав, коли раптово замкнув свою душу перед Нею. Одного дня наша Цариця із сльозами і зітханням упала в ноги Ісусові і з глибини серця замолила: "Моя найсолодша Любове і найбільше Добро! Для чого я, мізерний порох і попіл, є в цій хвилині перед Твоєю неозорою властю? Що таке страждання сотворіння супроти безконечного багатства? У всьому Ти перевищуєш нашу нікчемність, а Твоє бездонне море милосердя затоплює у собі наші недостатки і вади. Якщо я не була ретельною в Твоїй службі, що змушена визнати, то покарай моє недбальство і прости! Але дозволь мені, мій Господи і Сину, побачити вдоволення на Твоїм виді, що є моїм спасенням і пожаданим світлом мого життя і буття. Ось, біля Твоїх ніг я кладу моє убожество, навпереміжку з порохом; і я не підіймуся з нього, аж поки знову зможу дивитися в Дзеркало, в якому відбивається моя душа."

Оці і другі мольби, повні найпалкішої любові, нараз виплеснулися перед Божим Сином. І Він, ще більше спраглий любого товариства Пресвятої Матері, ніжно промовив: "Моя Матінко, встань! " Силою цих Божих слів Марія негайно була піднесена в надприродний стан, і в екстазі побачила і відчула лагідне запрошення і обійми усієї Пресвятої Тройці. Її сльози замінилися в радість, терпіння - в насолоду, огірчення - в бла­женство. Господь виявив Їй тут великі тайни всео­сяжності нового Євангельського Закону. Бажаючи всеціло записати Закон в Її Непорочному Серці,

Пресвята Тройця на місці призначила Пречисту Діву первородною Дочкою Закону, першим Учнем Вопло-ченого Слова, приміром наслідування для всіх святих апостолів, мучеників, учителів, ісповідників, невіст, та інших праведників нової Церкви і Закону милосердя.

Надходили дні у році, коли згідно з Мойсеевим законом всі правовірні мужчини мали обов'язок з'являтися перед Богом в Єрусалимський храм, всього - тричі в рік. Жінки мали право залишатись дома. Марія за вказівкою свого Сина і Учителя Ісуса порадилась із святим Йосифом; вони порішили, що двічі в рік Йосиф піде сам, а у третій раз, на Пасху - вирушатимуть всі троє. І так вони робили кожен рік. Аж ось Ісусові сповнилося дванадцять літ життя. Настала знову пора йти до Єрусалиму цілій Пресвятій Родині. Те свято Пасхи, або Опрісноків, тривало цілий тиждень. Ласки, які отримували у ці дні благословенні Марія і святий Йосиф, були понад всяку міру людського ума.

Після семиденного свята вони відправились додому. За звичаєм мужчини і жінки ішли окремо з огляду пристойності і для проведення побожних розважань. Малий Ісус раптово відстав від своєї Матері, у духу відвернувши від себе Її увагу. І Йосиф, і Марія спочатку не тривожились, міркуючи, що Синок мандрує в іншій групі прочан. Аж після дня дороги, на привалі, коли коли товпа вже значно поріділа, обоє стрінулися і довідались про страшну для них новину, що їх дванадцятилітнього хлопчика ніде немає, і що ніхто Його не бачив у дорозі. Ця вість приголомшила обох, немовби удар грому. Кожне винуватило себе, що не догляділи свого Сина. Прийшовши до себе, ніжна Матір так мовила до святого Йосифа: "Мій мужу і пане. Моє серце не спочине, поки ми мерщій не вернемось в Єрусалим, щоб відшукати Мого пресвятого Сина." Чимдуж обоє поспішили назад, на цілий день пішої ходи. Але нічого втішного не дізнались від своїх єрусалимських кревних і знайомих.

Майже три дні Марія безупинно плакала без сну, не приймаючи жодної їжі. А десять тисяч ангелів з їх супроводу теж мовчали, не виявляючи тайн Найвищого. Цариця Неба і землі металась в пошуках усюди: довідалась, що Його нема у в'язницях Архелая, сина померлого лютого Ірода; хотіла йти в пустиню, де вже перебував старший на півроку Святий Йоан Хреститель; намірилась іти до Вифлеємської яскині, де Христос родився. Ангели тільки стримували Її від даремних зусиль, не вказуючи Його справжнього місцепе­ребування. А сама Цариця Небесних духів не сміла їх випитувати, бо у своїй покорі і розважливості шанувала святу Волю Всевишнього і тайни Його післанців.

У новому стражданні, болючість якого не всі мученики переносили, немов у горнилі, наново гартувалась терпеливість, покірність і витримка нашої Володарки. Бо втрата Ісуса була для Неї несамовитим горем через понадлюдську чутливість саможертвенного Маріїного серця. Ще гірше Їй було від того, що на той триденний час Бог полишив Марію лише на волю природних засобів кмітливості і витривалості, притри­мавши надзвичайні ласки, що раніше зміцнювали почуття певності і духової рівноваги. Із потіх Їй тільки залишилось стримане товариство ангелів, які не мали права виявити, що сталося з малим Ісусом. Але якими незрінянними є овочі святості, розсудливості, мужності і вдосконалювання! В таких невимовних стражданнях і журбі Непорочна Матір не втратила присутності духа, ні внутрішнього миру, ні не плекала гніву і обурення, не попадала в крайності, в пригніченість, як це буває у дітей Адама, коли їх вибивають з колії навіть незначні клопоти. Повелителька всякої чесноти утримувала в бездоганному порядку всі свої спосібності і звички; хоч серце Її краялось від болю, Пречиста Діва далі невпинно хвалила Бога і, благаючи Його за свого Сина, не уставала в молитвах за спасення всього людського роду.

Розділившись із своїм святим супругом, виснажена Матір премудро і ретельно обшукувала вулиці, перевулки і майдани міста, випитуючи скрізь за свого Сина. Вона описувала його жінкам Єрусалиму однаковими словами: "Мій милий, білолиций і рум'яний, один на тисячі." Одна з жінок сказала: "Дитина, так описана, приходила вчора під мої двері просити милостиню, і я дещо йому дала; а його витонченість і краса захопили моє серце. І коли я давала йому милостиню, мені було дуже шкода бачити таку милу дитину в потребі й біді." Від цієї першої звістки Їй трохи відлягло від серця. А коли від інших стрічних прийшла подібна інформація, Марія зразу ж скерувала свої кроки до місцевого шпиталю, здогадуючись, що Її Єдинородний, як проповідник терпеливої бідності, може там потішати своїх страждущих братів (Мат. 5, 16). І дійсно там сказали Їй, що подібна дитина відвідувала хворих із добрими словами потіхи, і залишила милостиню їм.

Звіти про милосердні вчинки Її любого Сина розчулили серце Небесної Володарки, і Її ніжна любов помчала до Нього; Її вразила несподівана думка: якщо Він не з терплячими, то напевно забарився в храмі, у домі Бога і молитви. Та й ангели не заперечили цей здогад: "Наша Царице і Пані. Година Твоєї потіхи надходить; скоро побачиш Світло Твоїх очей. Поспіши лишень до храму." Святий Йосиф теж прямував туди за вказівкою іншого ангела. Ці три дні даремного шукання сильно підірвали його здоров'я, і він був би згинув від журби, якби Господня рука не скріпляла його, а вірна Дружина, потішаючи, - не змушувала до їжі й відпочинку. Обоє тепер зустрілись по дорозі в храм.

А що ж чинив малий Ісус на протязі тих днів? Коли Він відстав від Матері при міських воротах, то скоренько повернувся на вулиці міста. Божий Син передбачав, що трапиться, і наперед пожертвував свої труди і чини Предвічному Отцеві задля спасення людських душ. Він просив милостиню, щоб возве­личити убогість і на майбутнє зняти клеймо погорди із старцювання. Бував у лікарнях для бідних, потішаючи недужих, роздаючи їм отримані пожертви; секретно уздоровлював багатьох на тілі і душі. Подібні ласки у тайні отримали і декотрі з добродіїв, що виносили щедру милостиню. Так ще маленьким наш Спаситель творив у житті те, чого потім учив, що: той, хто подає праведному і пророкові за те, що він праведний і пророк, одержить нагороду праведного і пророка (Мат. 10, 41).

Здійснивши ці та інші задуми, Божий Син вирушив до храму. Тоді в одному з храмових будинків відбувалося засідання учених рабинів, учителів у святині. Предметом їх дискусії було одне питання: коли має прийти Месія, і чи він вже є у світі. Бо з дня народження Івана Хрестителя і від часу відвідин Єрусалиму побожними Трьома Царями зі Сходу по місті неустанно кружляли чутки, що Спаситель Ізраїлю вже є між народом. З почуттям учительської зверхності вони сиділи на своїх місцях, коли межи них увійшов Цар понад царями і Господь понад володарями , сама безконечна Премудрість у вигляді милого дванадцятилітнього хлопчика. Увійшов, як скромний учень, що бажав чогось навчитись з їхньої наради.

Він ступив помежи них насередину з такою певністю і маєстатом, такий гарний і чаруючий, що моментально заворожив їхні серця. Вони замовкли, готові вислухати, що Він скаже. І Його мудрість приголомшила присутніх книжників і рабинів. Переконані Його доказами про Месію, вони зчудовано гляділи один на одного і питали: "Що за диво? Який обдарований хлопчина! Звідкіль він прийшов, і хто є ця дитина?" І нікому не прийшло на гадку, хто це може бути, - що той сам Месія стоїть перед ними. І якраз тоді у дверях з'явилися стривожені Божа Матір із Святим Йосифом. Ісус саме кінчав свій останній довід. Коли Він замовк, всі вчителі у захопленні зірвалися на рівні ноги. А Пречиста Діва, непритомна від радості, приступила до свого любого Ісуса і перед цілим зібранням мовила, як записав Св. Лука: "Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько

Твій і я, боліючи, Тебе шукали." Господь же відповів: "Чому ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?" Учені мужі відійшли, жваво обговорюючи між собою цю дивну подію. Пресвята Родина лишилася в майже порожній залі.

Тоді преблагословенна Матір пригорнула Його до себе і сказала: "Дозволь, Мій Сину, щоб моє зболіле серце дістало полегшу від смутку і болю; щоб воно не згинуло від горя, доки може бути корисним Тобі. Не відкидай мене з-перед своїх очей; прийми мене за свою рабиню. Якщо це моє недбальство позбавило мене Твоєї присутності, то прости мені, і вчини мене вартою Твого товариства, а не карай мене Твоїм відходом." Ця материнська чулість утішила Ісуса і Він згодився бути Її невідлучним Учителем і Товаришем аж до відповідної пори. А слів Його про "справи Отця Мого" батьки ще не зрозуміли, як пише Євангелист (Лука 2, 50). І ось чому: з одного боку - через спалах радості, що знайшли нарешті згубленого Сина; а, по-друге, - ще не прийшов час для Марії і Йосифа те розуміти, тим паче, що Ісус тимчасово знов закрив свою душу від погляду Пресвятої Матері.

Вони вернулись в Назарет. Євангелист стисло згадує далі, що Дитина Ісус був слухняний своїм батькам, і що Марія підмітила і зберегла у серці ті події. Я тільки згадаю, що ангели дивувалися з граничного послуху і покори, з котрими воплочений Бог віддав себе під повне керування своїх земних батьків. Очевидно, що на таке вирізнення Небес заслуговували і досконалість благо­словенної Матері, і самопосвята Опікуна, Святого Йосифа.

На відданість і слухняність Божественного Сина Пречиста Діва відповіла новими геройськими зусиллями. Вона виявляла свою вдячність, точно і уважно обслуговуючи Його навколішки, завзято наслідувала кожен Його вчинок. І безмір Її досконалостей зранив серце нашого Господа Ісуса Христа і, по-людськи міркуючи, - прив'язав Його до Матері ланцюгами непобідимої любові. В глибокий океан Маріїної душі ринула повінь ласк і благословень Воплоченого Слова. І вони не виплескувалися, не губились, бо океан той мав достатню глибину і ширину, щоб прийняти у себе найбільші ласки.

Слова Цариці

Моя доню. Всі труди Мого пресвятого Сина і Мої власні дії є повні скритого повчання і неомильної науки для тих смертних, що старанно і шанобливо розду­мують над ними. Господь покидав Мене, щоб шукаючи Його в журбі і сльозах, Я могла його знову знайти у радості разом із рясними плодами для Моєї душі. Бажаю, щоб ти наслідувала Мене у цій тайні, і шукала Його з такою ревністю, щоб постійне всепоглинаюче прагнення ніколи не мало спочинку в твоєму житті, аж поки не будеш тримати його, щоб вже більше не втратити. (Пісня Пісень, 2,4-6). Щоб ти ліпше зрозуміла цю тайну Господа, запам'ятай, що безгранична Премудрість зробила людей здібними тішитися Його вічним блаженством, і поставила їх на шляху до цього щастя; тільки лишила їх у неперервному сумніві, чи одержать це блаженство, наповнюючи їх навперемін і страхом втратити його навічно, і радісним сподіванням його здобути. Ця тривога породжує у мислячих людей непроминаючий страх і огиду до гріха, котрий одинокий може їх позбавити прекрасного майбуття; все це разом є запобіжним заходом, щоб їх не спіймали і не звели тілесні і видимі речі цієї землі. Сотворитель допомагає в цій тривозі, додаючи до природного розумування силу віри і надії; вони є шпорами їх любові, що спрямовує їхні пошуки до знайдення остаточної мети. Поряд з тими, та й другими чеснотами, що засіваються при хрещенні, Бог посилає натхнення і помагає душі не заснути, коли Господь відсутній, - не забути про Нього і про себе, поки Його тимчасово не видно. Тим способом вона йде вірним шляхом, аж поки знайде величну ціль, де всі її нахили і прагнення будуть заспокоєні.

З цього ти можеш уявити собі, яким заскорузлим є неуцтво смертних, і як мало хто з них зупиняється на хвильку, щоб порозмишляти про дивний лад в Сотво­ренні, про премудрість всіх трудів Всевишнього, націлені на цю захоплюючу мету. Багато лиха перено­сять люди через таку бездумність, коли без міри загрібають земні добра й насолоди, як ніби там їх остаточна мета. Вершиною збочення, що протиста­виться світовому ладові Сотворителя, є те, що смертні в цьому проминаючому і короткому житті так втіша­ються видимими речами, як ніби це їх остання ціль; тимчасом навпаки, вони повинні так вживати всі сотворені речі, щоби забезпечити собі, а не втрачати найвище Добро, котрим є Бог. Тому, Моя найдорожча, пам'ятай про це небезпечне людське безумство.

Розглядай всі насолоди і радості цього світу, як ненормальність, його регіт, - як причину для скорботи, чуттєві приємності - як самообман, як джерело глупоти, котра затроює серце, гальмує і руйнує всяку істинну мудрість. Живи в постійному і святому страху згубити вічне життя, і не тішся нічим, тільки Господом, аж поки повністю не прийдеш до Нього.