ПОКЛОНІННЯ МУДРЕЦІВ

Три Царі-мудреці, що прийшли вклонитися Дитятку Ісусові по Його Рождестві, були уродженцями Персії, Арабії і Сави (Пс. 72,10), країн на схід від Палестини. Їх прибуття заповів ще цар Давид, а перед ним -поганський пророк Валаам з Едому. Їм ангел теж доставив радісну новину з Вифлеєму. Він же сформував у верхніх шарах атмосфери яскраву зірку, що мала провести їх до Вифлеємської яскині. Вона була неподібна до інших звізд: вночі освітлювала небо. як ліхтар, а вдень - яскравістю змагалася з сонцем. Вийшовши із своїх палаців, кожен із тих трьох царів, і кожен - у своїй землі, - запримітили у небі цю провідну зірку. Зібравшись у дорогу, всі три пішли за нею і стрінулись в одному місці. Тоді та зоря над ним знизилась, і тішила усю дорогу, проливаючи на них своє сяйво. Чим далі вони йшли, обговорюючи подію, тим швидше бились їх серця від хвилювання. Вони дуже прагнули вклонитись новонародженому Богові, хвалили Всевишнього, і подивляли Його незбагненні діяння і тайни.

Небесна Матір стрінула побожних і відданих царів, стоячи з Дитятком на руках. Непривітні печерні стіни переливалися неземним світлом, що променіло з личок Марії і Ісуса. Вражені царі упали Їм у ноги, покло-няючись Немовляті, визнаючи Його, як істинного Бога й чоловіка, і як Спасителя людського роду. Божа сила наповнила їхні душі новим просвіченням. Вони відчули присутність множества ангельських духів, котрі, як слуги і служителі Царя царів і Господа володарів, чували біля Нього із шанобливим острахом (Євр. 1, 6). Піднявшись на ноги, вони привітали нашу Царицю, як Матір Сина Предвічного Отця, і підступили, знову опустившись на коліна. Вони просили в Неї ласки поцілувати Її в руку, як то заведено в царів. Але, натомість, Пречиста Діва запропонувала їм ручку Відкупителя світу, промовивши такі слова: "Мій дух радіє в Господі, і Моя душа благословить і величає Його; бо з-поміж усіх народів Він покликав і вибрав вас, щоб бачити і споглядати Того, на кого багато царів і Пророків намарно бажали подивитись, а іменно - на Того, хто є предвічним Воплоченим Словом (Лука 10, 24). Возвеличмо і возхвалім Його Імення задля святощів і таїнств, сподіяних серед Його народу. Поцілуймо ж землю, яку Він освячує своєю справжньою присутністю."

При цих словах Пресвятої Марії три царі наново себе упокорили, поклонившись Немовляті Ісусові; вони визнали, що великим є благословення жити в час, коли возходить Сонце Правди, щоб освітити темряву (Мал. 3,20). Тоді вони промовили до святого Йосифа, гратулюючи йому за велике щастя бути вибраним на мужа Божої Матері. А розглянувшись довкола, стали дивуватися і співчувати, в якій убогості були заховані найбільші тайни Неба і землі. У цій бесіді минуло три години. Царі попросили у Пресвятої Марії дозволу відійти до міста, щоби знайти приміщення для себе і прислуги, що супроводила їх у дорозі. Прислуга не мала тої ласки, що царі, і відійшла, не спостерігши жодних надприродних явищ. Відправивши визначних гостей, Пресвята Марія і Йосиф прославили Його Величність новими хвальними піснями, бо і поганські народи вклонились Його Імені (Пс. 86, 9).

Тим часом царі спочивали у вифлеємській гостин-ниці. Більшу частину ночі вони жваво обмінювались враженнями дня, дивувались величним виглядом і сяянням Ісуса Немовлятка, захоплювались пре­мудрістю, смиренністю і стриманістю зовсім юної Божої Матері, відмічаючи святий і достойний вигляд Її супруга Йосифа; балакали про бідність і нужденність місця, де Господь Неба і землі побажав прийти у світ. Вони зворушувалися все більше, дивуючись самі із себе: "Що ж це таке? - вони казали. - Що то за вплив від цього великого царя, що так розпалює наші бажання і прив'язання? Як же нам тепер говорити з людьми? Що ж чинити нам, котрих навчили таких нових, прихованих і надприродних тайн? О велич Його всемогутності, незнана людям і скрита під такою бідністю! О покора, яку смертні не в силі уявити! Напевно те все так накреслено, щоб і вони не були позбавлені такого щастя!"

Тут вони згадали про упосліджене існування Пресвятої Родини у вертепі, і прийняли рішення післати їм негайно якісь дарунки, щоби хоч чим-небудь прислужитись. Пресвята Марія і Йосиф смиренно прийняли їх від царських слуг, нагородивши царів великими духовими благословеннями. За ці дарунки Небесна Цариця змогла приготовити щедру трапезу для своїх постійних гостей - для убогих, що звикли приймати від Неї милостиню, а ще більше - добрі слова потішення. Вчинивши добре діло, царі із задоволенням відійшли до сну. І тоді ж у сні ангел попередив їх не вертати в Єрусалим до Ірода на зворотному шляху.

Другого дня на світанку царі вернулись до яскині Рождества, щоб жертвувати Божому Дитяті особливі, царські дари: золото, ладан і миро. Припавши до землі, вони в глибокій покорі вручили дари Небесній Матері, з котрими Вона звернулася в їх імені до Дитятка Ісуса. Його Величність знаками виявив своє найбільше задоволення і відплатив їм устократ Небесними благословеннями. Тоді вони попросили Пречисту Діву просвітити їх відносно багатьох таємниць і практик віри, стосовно власної совісті і управління своїми державами; бо вони бажали спрямувати своє життя на дорогу святості. Наша Володарка уважно їх вислухувала, нараджувалась в духу з своїм Сином, й давала відповіді, натхненні Божою Премудрістю. Глибина і ласкавість відповідей так полонили їх святим настроєм, що їм було нелегко розставатися із Пресвятою Родиною. Аж ангел Господа мусів з'явитись перед ними, пригадуючи про потребу і про Божу Волю, щоб вони мерщій вертались додому.

Від їх самоцвітів Небесна Цариця відмовилась, як і від решти їх маєтків, як і від пропозиції збудувати зручний дім для Пресвятої Родини. Зате царі одержали від Неї на пам'ятку деякі сповивачі, якими завивали Немовлятко Бога, бо не було більше чим їх вшанувати. Три Царі належно оцінили дарунки, замкнувши їх в дорогі інкрустовані касетки. Реліквія виділяла з себе чудесний аромат на відстань кількох кілометрів, але невіруючі його не чули. Великі чуда ті мудрі царі здійснили у своїх країнах при допомозі тих реліквій. На прощання царі дуже благали Марію і Йосифа про них не забувати, і від'їхали щасливі, отримавши благословення Ісуса, Марії і Йосифа. Коли три царі віддалились від Вифлеєму, вони знов побачили знайому їм звізду, що їм показувала шлях у рідні землі.

Слова Цариці

Моя доню, великі були дари, що їх ті царі жертвували Моєму пресвятому Синові; але ще більша була любов, з якою вони подавали їх, і тайна, що за ними стояла.Тому вони були надзвичайно милі Його Величності. Я хочу, щоб ти також жертвувала подібні дари, дякуючи Йому, що вчинив тебе бідною через обставини і покликання. Бо будь певна, Моя най­дорожча, що немає приємнішого дарунку для Найвищого, ніж добровільне убожество.В наші дні дуже мало є на світі таких, що добре використовують дочасні багатства, жертвують їх своєму Богові і Господеві із щедрістю і любовю отих святих царів. Бідні у Господі, такі численні в наші дні, досвідчують і самі є свідоцтвом того, якою жорстокою і жадібною стала людська вдача; бо багаті так скупо їх підтримують у великій потребі. Ця брутальна немилосердність людей ображає святих ангелів і засмучує Святого Духа, бо вони змушені дивитися на те, як шляхетність душ упідлюється і принижується на службі в негідної жадоби золота з її лихою силою. Багаті присвоюють собі всі речі так, якби вони були сотворені лише для них, вивласнюючи бідних, що походять із тої самої природи і плоті; і навіть - шкодують їх Богові, що сотворив і утримує в бутті всі речі, і Котрий по своїй Волі може їх дати і відняти. Найбільш гідним оплакування є те, що в той час, як багаті могли би своїми багатствами купити собі вічне життя, вони, натомість, зловживають ними, стягуючи на себе прокляття, подібно до бездумних і безвідповідальних істот.

Це зло є звичним для дітей Адама, і тому добровільне убожество є таким прекрасним і надійним лікарством. Коли, звертаючись до того лікарства, чоловік прагне розстатися з частиною своєї власності, велика жертва офірується Господеві. Ти також можеш жертвувати речі, потрібні для власного утримання, на бідних і потребуючих, якщо би твоя праця й піт їм всім принесли користь. Але твоєю безперервною офірою мусить бути любов, що ціниться як золото, - постійна молитва, що є ладаном, - і терпляче приймання трудів і правдивих умертвлень, котрі прирівнюєм до мира. Все, що чиниш для Господа, маєш жертвувати Йому з палкою любовю і точністю, без недбальства чи холодності. Бо неохайний і неоживлений любовю труд не є приємною жертвою для його Величності. Аби творити ці неустанні жертвування, потрібно, щоби Божественна віра і світло постійно запалювали твоє серце, тримаючи перед твоїми очами величний предмет твоєї похвали і захоплення, давали заохоту для любові, якою ти прив'язана є до Правиці Найвищого. Маєш невтомно продовжувати ту солодку вправу любові, як і годиться обручницям Його Величності; бо їх наймення вимагає постійного сплачування довгу любові і прив'язання.