СЕРДЕЧНА РОЗМОВА ІСУСА І МАРІЇ. ПОВЕРНЕННЯ З ЄГИПТУ

Йосиф і Марія розмовляли про безмежну сутність Бога, про Його доброту і незмірну любов, що спонукала Його післати свого Єдинородного Сина, як Учителя і Спасителя людей, одягнутого в людське тіло з тим, щоб Він міг порозумітися з ними і терпіти подібно до їхньої зіпсованої природи. Святий Йосиф не знаходив слів, захоплюючись величчю Божих діянь. Ісусові тоді був один рік. Спочиваючи в обіймах Пресвятої Марії, Він уперше заговорив до святого Йосифа: "Мій батьку. Я прийшов із Неба на цю землю, щоб бути Світлом для світу, щоб врятувати його від темряви гріха; щоб відшукувати і знайти своїх овець, як добрий Пастир, щоб дати їм поживу вічного життя, навчити їх дороги до Неба, відчинити його браму, що була замкнена через їх гріхи. Хочу, щоб ви обоє були дітьми Світла, яке маєте так близько під рукою."

Ця мова Немовляти Ісуса до глибини душі зворушила серце Святого Йосифа, особливо - вперше вимовлене до опікуна звернення - "батьку". Він упав на коліна перед Богом Дитятком у найбільшій покорі та подякував Йому за це наймиліше звертання. Із сльозами Йосиф благав Господа просвітити його, успосібнити до найдокладнішого сповнення Його пресвятої Волі, навчити, як бути вдячним за обильні ласки, що виливаються з Його щедрих рук. Цей перший випадок розмови однорічного Божого Сина із своїм прибраним батьком був заслуженою нагородою Святому Йосифу за його жертвенну опіку і істинну отчу любов, яка завдяки Божій ласці набагато перевищувала прив'язаність звичайних, земних єдинокровних батьків.

Ніжна Мати Ісуса увесь цей рік сповивала Його і одягала так, як інші матері своїх немовлят. Маленький Ісус не хотів відрізнятися від других. Він хотів засвідчити, що Він - справжня людина і любить своїх смертних братів. І так само терпить невигоди, котрих як Бог, Він не мусів би переносити. Його безгранична любов до смертних розчулювала Пресвяту Марію, помножувала Її зусилля якнайкраще служити Богові. Зауваживши, що Боже Дитятко хоче ходити лише босоніж і в одежині, без спідньої сорочинки, Вона сказала Йому: "Мій Синочку і мій Господи. Я не маю серця, щоб дозволити Тобі, такому маленькому, ходити босим по землі. Дозволь мені, любий, дати Тобі щось на ніжки для захорони. Також боюся, що шорсткий одяг, про який Ти просиш, зранить Твоє ніжне тіло, якщо Ти не захочеш носити білизну під низом." А відповідь премудрого Дитятка була: "Моя Мамо. Я прийму легке і звичайне покриття для ніг, поки не прийде пора Мого публічного проповідання; бо його Я мушу чинити необутим. Але Я не хочу білизни, бо вона підсичує плотські задоволення, і є причиною багатьох людських вад. Своїм прикладом Я хочу навчити багатьох зрікатися її ради Мене і наслідувати Мій приклад."

Швиденько, наша Цариця знайшла спосіб, як виконати якнайточніше волю Її пресвятого Сина. Приготувала сиру, нефарбовану вовну, власноручно напряла її тонко, і виткала цільну безшовну одежу, подібну до плетива, чи швидше - саржевої тканини; бо вона була сплетена з перекручених шнурів, неподібно до м'яких вовняних виробів. Марія виткала її на ткацькому верстаті, послуговуючись гачками і п'яльцями для вишивання, щоб майстерно створити один безшовний хітон (Йоан, 19, 23). Він дивно відрізнявся від подібних витворів тим, що був одностайним, і що не морщився складками, і - що колір був сумішшю бронзового, витонченого срібного, і сірого забарвлень. Також премудра Матінка сплела пару сандалів із міцних, ніби конопляних ниток, в які Вона взула ніжки Немовлятка Бога. Окрім цього, Пречиста Діва пошила льняну пів-туніку, що мала служити, як білизна.

Відколи Дитятко Ісус став на свої ноги, Він почав у певний час покидати товариство Матері і відходити до місця, де Вона звикла молитись. У відповідь на Її мовчазне здивування Господь сказав: "Моя Мати. Входи і залишайся завжди зі Мною, щоб Ти могла наслідувати Мене в Моїх діях. Хочу, щоб у Тобі була відтворена і виявлена велика досконалість, яку Я хочу, щоб осягли душі. Бо, якщо б вони не спротивились Моїм почат­ковим намірам (Тим. 2, 4), то були б наділені Моїми обильними і щедрими дарами. Але тому, що людський рід перешкодив цьому, Я вибрав Тебе, як вмістилище всіх досконалостей і всіх скарбів Моєї правиці, котрі решта сотворінь зневажили і втратили. Отже, щоби Мене наслідувати, слідкуй за всіми Моїми діями."

Таким чином, з цього моменту Пречиста Діва Марія стала першим учнем Божественного Учителя Ісуса Христа; тридцять два роки перед апостолами стала повірницею Його багатьох тайн. Незліченні рази Дитятко припадало ниць до землі, ревно молячи Бога Отця за спасення смертних; в інший випадках - бував піднесений від землі в вигляді хреста. Його любляча

Матір вірно наслідувала Сина. Бо окрім зовнішньої демонстрації своїх діянь Ісус чудесним способом давав Їй відчувати всі внутрішні відрухи Його пресвятої душі. Це розуміння способу діяння Ісусової душі було джерелом світла для Марії, винятковим благословенням для Божої Матері, якого ніхто з інших сотворінь не отримав. Часто траплялось, що пресвяте Дитятко в присутності Марії плакало і піт виступав з кров'ю (кровавий піт сходив з Нього нераз ще задовго до агонії в Гетсиманському саді). Тоді благословенна Матір у духу, уявно витирала Йому личко, відчуваючи і знаючи причину Його теперішньої тривоги, - що згублять свої душі приречені, а також ті, що відкинуть і змарнують благословення, остереження і науку свого Сотворителя і Відкупителя. А ще бувало, що Пречиста звиджувала Його в Небесному сяйві, в оточенні ангелів, що співали хвалебні пісні. Для Неї то було свідченням, що Бог Отець має замилування до свого любого Єдинородного Сина (Мат. 17, 5).

Багато діточок з Геліополіса збирались навколо маленького Ісуса-однолітка. У них ще не було ні злобності, ні упереджень до високих істин. Тому Боже Дитятко зближувалось з ними. З Його уст вони сприймали правду про єдиного і всемогутнього Бога, про вартість доброчесності, про вічне життя. Його вагомі слова глибоко западали в їх невинні дитячі серця, і вели їх при Божому благословенні до святості і величі дорослих праведників.

Дитя Ісус кінчив свій сьомий рік перебування у Єгипті. Згідно з постановою Бога Отця Його Єдинородний син мав повернутися до рідного краю і поселитись в Назареті, як було заповідано пророками.

Ця постанова була духово доведена до відома Ісуса в присутності Його Пресвятої Матері; а Вона, немов у дзеркалі, побачила в душі свого Сина цей декрет, як і Його бажання бути послушним Волі Отця. Між ними запанувала одностайна згода негайно сповнити Божу Волю, хоч вони вже встигли прив'язатись до людей, обставин і землі, де проживали цілих сім років. Проте ні Мати, ні Дитина не вважали можливим вказувати голові родини, Святому Йосифові, що слід робити. Вони чекали, щоб Бог сам подав йому знак. І дійсно, тої самої ночі Господній ангел промовив до Йосифа у сні (Мат. 2, 19), пропонуючи йому забрати Дитя і Його Матір до Ізраїлю, бо Ірод вже помер. Ця подія дає ясну науку прочим смертним. Всевишній бажає, щоб люди строго притримувалися порядку речей, встановленого Його Провидінням; навіть в містичному тілі Церкви для загального добра нижчий званням мусить коритися вищому, хоч би той вищий був гірший по чеснотах та інших якостях.

Тяжко було їх єгипетським приятелям і знайомим розлучатись з Пресвятою Родиною. Вони плакали і голосно зітхали, що втрачають таких неоціненних утішителів у горі, і добродіїв у потребі. Їх серця потонули у сутінках журби, як тільки Сонце Істини почало віддалятись поза обрій їхньої землі. Лише з Божою допомогою змогли Марія і Йосиф покинути Геліополіс. Ангели знову склали їм товариство. Цариця наша із Божим Дитятком їхала на осляті, а Їх опікун, святий Йосиф йшов за Ними пішки. І скрізь, минаючи оселі, вони лишали за собою слід, щедро розсипаючи Божі ласки і благословення. Новини про чудодійних подорожників обганяли їх в дорозі, і тому всюди Пресвяту Родину перестрівали хворі і невтішні, аби знайти полегшу для тіла і душі. Недужі були уздоровлювані, а демони - викинуті в пекло без поняття, хто їм це вчинив.

Дім у Назареті гостинно прийняв Ісуса, Марію і Йосифа, бо в час відсутності господарів ним опіку­валась Йосифова своячка (на листовну просьбу Йосифа перед самою втечею в Єгипет). Ввійшовши у дім, Небесна Цариця насамперед припала до землі, сердечно дякуючи Господеві за порятунок від лютого Ірода, за охорону, опіку і всі благословення, отримані в мандрів­ках і у вигнанні на чужині. А передусім, Вона славила Бога за те, що повернулась у товаристві своєго Сина, що виріс вже і літами, і Божою благодаттю (Лука 2,40).

Порадившись із своїм Божественним Синочком, Пречиста Діва Марія встановила собі правило для святого життя, і наново впорядкувала свої побожні практики. У рідному назаретському домі Вона змогла додати нові вправи, які неможливо було виконувати в дорозі, чи на чужині. Всі старання були спрямовані на те, щоби гідно сповнювати місію, покладену на Неї Богом Отцем, - завжди співпрацювати з Її пресвятим Сином для спасення душ. Для них обох це було єдине повсякденне заняття. А Святий Йосиф перебрав на себе всі обов'язки, щоб заробляти на утримання родини, щоб повністю звільнити Небесну Царицю від праці рукодільниці. Заробіток на хліб насущний приносив Йому велике задоволення і щастя, бо Він трудився для Бога і Його Матері.

Цариця ангелів віддячувалась, як могла, за опіку святого мужа: готувала їжу, дбала про всі його потреби, була слухняна у всіх речах і, взагалі, - вела себе, як домашня прислуга, а не як Дружина, що рівночасно була Матірю Сотворителя і Господа цілого світу. Її поведінка не була лицемірною. Вона логічно витікала з покірного переконання, що Вона - Марія неварта навіть існувати і терпіти на землі; бо була сотворена з нічого і тому безсильна відплатити Богові за саму незмірну ласку існування. Тому в найглибшій покірності Божа Мати дякувала Всевишньому за найменшу ласку, і переносила це відношення на кожного із своїх ближніх: добрим - була вдячна за прихильні вчинки, а недобрим, - що терпіли Її біля себе, ще й давали нагоду вдосконалюватись в доброчесності. Ось що найбільше подобалось Найвищому і приводило в захоплення Небесних духів.

Слова Цариці

Моя доню. У мандрівці, за наказом Господа, з однієї країни в іншу, і при трудах, покладених на Мене, - Моє серце ніколи не тривожилося і Я не падала духом. Бо завжди була готова повністю виконувати Божу Волю. Хоч Господь вияснював Мені свої величні наміри, це не завжди робилось напочатку, щоб дати Мені нагоду гартуватись у ще більших терпіннях; бо щоб послухати Господа, не треба іншої підстави окрім тої, що так

Господь-Сотворитель постановив і приказав. Душі мусять звикати до цієї одинокої спонуки, навчитись задоволяти Господа, не роблячи різниці між радісними і сумними подіями, не звертаючи уваги на особисті схильності. Хочу, щоб ти досягла успіху у цьому виді мудрості. Наслідуючи Мене й виконуючи свої обов'язки щодо Мого пресвятого Сина, ти прийматимеш у цьому смертному житті успіх чи невдачу з однаково незворушним видом, холоднокровно і з миром в умі. Нехай перше не приносить тобі смутку. А друге - марної радості. Переживай тільки за те, що Всевишній призначив тобі.

Людське життя є чудно переплетене двома видами випадків: одні - приємні, а другі - несприйнятні для уподобань смертних; до одних вони відчувають нехіть, а інших - прагнуть. Поскільки людське серце є обмежене і одностороннє, воно нестримно тяжить до крайностей, безконечно прагнучи того, що любить і що подобається, і - з другого боку, - сумує і журиться, коли чогось не терпить і не любить. Такі мінливі настрої і хитання творять загрозу для всіх чи більшості чеснот. Непогамоване кохання до одної істоти, котрої не можна добитися, зараз же змушує душу бажати іншої, щоби знайти бальзам на минулу невдачу. І при удачі душа хвилюється, щоб втримати те, що уже має, ввергаючи себе у ще більше безладдя і пристрасті. Тому уважай, найдорожча, на цю небезпеку, і атакуй її у зародку, утримуючи твоє серце незалежним, задивленим лише у Боже Провидіння; ніколи навіть не позволь йому прихилитися до того, за чим воно тужить, чи відвертатись від того, що його болить. Нехай тільки Божа Воля буде твоєю єдиною насолодою і радістю. Нехай твої бажання тобою не керують, а страх - не відбирає охоти. Не допускай, щоб твої земні заняття, а ще більше - твоя пошана і увага до сотворінь -затримали чи відвертали тебе будь-коли від твоїх святих вправ, згідно із Моїм приміром. Старайся віддано і пильно йти Моїми слідами.