ІСУСА ВЕДУТЬ ДО ПИЛАТА. БИЧУВАННЯ І ТЕРНОВИЙ ВІНЕЦЬ

На світанку в п'ятницю, кажуть Євангелисти, первосвященники і книжники, що по Закону були в найбільшій шані в народі, зібралися всі разом. Приймаючи рішення про смерть Христа, вони прагли зберегти перед людьми видимість правосуддя. За їх наказом підручні суддів знов приволікли Ісуса із темниці в дім Каяфи, зв'язаного і скатованого.

Знов запитали, чи Він - Христос, тобто - Помазаник Божий. Але - не через сумніви в їх умах, лиш - щоб змайструвати проти Нього тверде й вірогідне обвинувачення. Господь усією душею бажав вмерти за правду, але у своїм надлюдськім милосерді давав ще своїм мучителям останній шанс пізнати істину і відступити від своїх лихих замірів. Тому Він мовив так: "Якщо Я скажу вам, що Я є той, про кого ви питаєте, ви не повірите в те, що Я сказав. А якщо Я вас запитаю, ви не дасте відповіді, ані не відпустите Мене. Але говорю вам, що після цього Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили." (Лука 22, 67). Священники сказали: "То значить, Ти - Син Божий?" Одвіт Господній був: "Ви мовите, що Я."

Але нарада нечестивих не була налаштована шукати Божих істин, хоч лиходії самі прийшли до висновку, в який було легко повірити. Їм було вигідно назвати це богохульством, яке заслуговує на смерть. Всі закричали: "Нащо нам дальших свідків, коли Він сам підтверджує це власними устами?" І одноголосно порішили повести Спасителя на смертний засуд до Понтія Пилата, тодішнього намісника Риму в Палестині, що правив у Юдеї.

Сонце вже піднеслось. Пречиста Діва Марія бачила у духу всі події і вирішила зразу ж вийти з дому, щоб йти за своїм любим Сином до дому Пилата, і далі - аж до Його смертного кінця. Тим часом прийшов Святий Йоан, щоб здати звіт про все, що сталося. Бо він не знав, що Божій Матері відомо все із видінь. Коли Петро відрікся свого Вчителя, Йоан теж усунувся подальше від Ісуса, щоб спостерігати за всім з безпечної віддалі. Тепер він каявся за свою малодушність, за те, що втік у Гетсиманському саді, чистосердечно розказав Пречистій Діві про все, що відчував у своїм серці, і щиро просив прощення. А далі постарався осторожно підготовити скорбну Матір до зустрічі з катованим Сином, щоб Вона, побачивши Його, там не зомліла; сказав так: "О, Моя Пані! В якому терпінні є наш Божественний Учитель! Серце крається при Його виді... Бо Його прекрасне Обличчя так спотворене і збезчещене поличниками і плювками, що Ти ледве чи впізнаєш Його своїми очами."

Пречиста Діва вислухала цей опис, як новину, і зразу же залилася сльозами. Горе і страх огорнули других святих жінок, що слухали Йоана. Тоді Пресвята Богородиця попросила Йоана провести їх усіх у місто для зустрічі з Христом: "Давайте, приспішимо наші кроки, щоб Мої очі увиділи Сина Предвічного Бога Отця, що прийняв людський вид в Моєму лоні. І щоб ви побачили, Мої наймиліші подруги, до чого любов до людства довела Його, Мого Господа і Бога, і скільки то Його коштує, щоб відкупити людей від гріха і смерті, і відчинити їм Небесну браму."

Цариця Неба, і Святий Йоан, і три Марії, і дехто ще із сміливіших святих жінок, що були з Пречистою до кінця, попрямували вулицями міста. А святі ангели на Її просьбу прокладали їм дорогу в залюдненому Єрусалимі. Товпи гомоніли з приводу схоплення Ісуса Назарянина. М'якосерді - оплакували Його долю; їх було найменше. Інші розмовляли про наміри противників Його розп'ясти; другі - доносили, де Він є, і як Його ведуть вулицями, зв'язаного, як злочинця; ще інші мовили про те, як над Ним знущаються; деякі дивувались, що Він злого вчинив, що з Ним так обійшлись. А дехто в сумніві і здивуванні вигукував: "Ось до чого довели Його чудеса! Нема сумніву, що то були шахрайства, бо Він самого себе не може ні оборонити, ні звільнити."

Ангели провели Царицю Небес через товпи, і... Вони зустрілись на крутому повороті вулиці. В найглибшій шані Матір впала в ноги своєму пресвятому Синові, і поклонялась Йому в духу більш запально і ревно, ніж здатні є на це усі сотворені істоти. Вона піднеслась... А тоді Матір і Син глянули на себе несказано ніжно, внутрішньо бесідуючи про своє невимовне скорбіння.

Пресвята Богородиця ступила вбік, і пішла в процесії за Христом Господом, продовжуючи в духу свою бесіду з Ним і Предвічним Отцем. Слова Її душі не є для вимовлення смертним і зіпсованим язиком.

Зранений, збезчещений і знеможений образ Її Божественного Сина на все життя твердо відпечатався в душі Пресвятої Богородиці, і ніколи не зів'янув з-перед Її очей.

Христос, наш Господь прибув до дому Пилата; з Ним - багато із членів ради і незліченна маса народу. Тому що це був переддень Пасхи, жиди згідно з законом не сміли бути "нечистими", навіть - входити в дім поганина. Отже вони не ввійшли в Преторію, тобто судове приміщення римського намісника. Хоч не вагались забруднити душу замордуванням невинного Богочоловіка! Більш згідливий поганин вийшов їм назустріч і спитав: "Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?" (Йоан 18, 29). Жиди відповіли: "Якби

Він не був злочинець, ми би не привели Його до тебе так зв'язаного і закутого." Вони надіялися на скорий суд поганина. Але Пилат бажав знати правду і далі питав: "То ж які злочини, в яких Він завинив?" Тоді вони признались: "Він засуджений, бо чинить заколот в державі. Він хоче зробити себе нашим царем, і забороняє давати податок Кесареві. Він твердить, що є Божим сином і проповідує нове вчення, почавши з Галилеї, і по всій Юдеї, і в Єрусалимі." "Тож візьміть Його самі, -сказав Пилат, - і судіть Його по ваших законах. Я не знаходжу законної підстави, щоб Його судити." Але жиди не уступали: "Нам не позволено когось засуджувати на смерть, чи виконувати такий вирок."

Пречиста Діва, і Св. Йоан, і їм товаришуючі жінки були присутні при цьому сперечанні, бо святі ангели помогли їм дістатись допереду. Марія, закривши лице мантією, тихо плакала кривавими сльозами. У своїм непорочнім тілі Вона тепер відчувала всі ті болі, що мучили Христа, а в душі - віддано відтворювала всі шляхетні акти Христового серця. Вона благала Бога Отця, щоб дарував Їй ласку не згубити з очей Її пресвятого Сина, наскільки це можливо, - аж до Його смерті. Що й було Їй даровано.

А Пилат, вчувши згадку про Галилею, став допитуватися, чи Ісус - із Галилеї. Діставши ствердну відповідь жидів, він надумав зручно позбутися докучників, відправивши їх до поточного правителя Галилеї, Ірода, з котрим він мав натягнуті стосунки. Крім того, тим поступком він думав примиритись з ним. Ірод був тоді в Єрусалимі, святкуючи Пасху жидів. Він був сином першого Ірода, що повбивав дітей у Вифлеємі, щоби між ними знищити новонародженого Месію (Мат. 2,16). Той убійник прийняв жидівську віру в час свого шлюбу з жидівкою. Тому і син його тримався закону Мойсея. Він був обурений, коли ще надавно Пилат устроїв різню повсталих проти Риму галилеян в самому храмі, змішавши їх кров із кровю жертвоприношень. Тепер же Пилат виявляв своєму недругові шану легким коштом, відправивши на його суд одного із підданих; ще й надіявся, що Ірод відпустить Христа, як невинну жертву злоби і зависті священників і книжників.

Ірод зрадів, коли римський правитель Юдеї прислав йому на суд Ісуса Назарянина. Він знав, що Ісус приятелював з Йоаном Хрестителем, котрому він відтяв голову (Марко 6,27), і чув багато про Його діла. Тепер в пустій цікавості сподівався подивляти Його чуда, вважаючи Христа чарівником і ворожбитом. Але Господь мовчав перед убивцею Хрестителя і чужо-ложником. Бо він не заслуговував, щоб почути слова спасення. І не озвався ані словом на клевети й обвинувачення, котрими присутні князі й священники жидів осипали свою жертву. Ірод був завстиджений і розчарований мовчанням і лагідністю Спасителя. Ховаючи своє замішання, він разом із когортою приписаних до нього римських вояків познущався над Господом і, поглузувавши з Нього, відіслав назад до Пилата.

Пилат занепокоївся, коли жиди знову налягли на нього, щоби він видав смертний засуд на невинного Христа. Ще нім вони вернулися з Ісусом від Ірода, він мав розмови із своїми приятелями, із слугами первосвященників і других храмових служителів. Правитель просив їх вплинути на своїх панів і друзів, щоб ті не вимагали смерті для невинного. А він, щоб їх заспокоїти, Його належно покарає, перш ніж відпустити. Пилат мав право по закону перед святом звільняти одного з державних злочинців. Тоді в тюрмі перебував Варава, що в час міського заколоту поповнив вбивство. Отже поганин приватно пропонував жидам, щоб вони вибрали для звільнення Христа, а не убивцю Вараву. В народі рознеслась вістка про ті переговори; всі були настроєні кричати за Вараву.

Тепер правитель із поганського Риму промовив до єрусалимської юрби: "Ви привели цього чоловіка перед мене, обвиняючи Його в підбурюванні людей своїми науками. Перевіривши Його у вашій присутності, я не переконався в справедливості ваших обвинувачень. Та й Ірод, до котрого я відіслав Його, і перед котрим ви повторили свої обвинувачення, відмовився засудити Його на смерть. Досить буде натепер остерегти і покарати Його, щоб Він поправився. Оскільки я маю звільнити котрогось злочинця на свято Пасхи, я звільняю Христа, якщо захочете, щоб Він був звільнений, і покараю Вараву." Але жидівська маса одноголосно закричала: "Досить, досить, не Христа, але Вараву віддай нам."

Так сталося, що пилатова дружина Прокула почула це сперечання і післала Пилатові записку із словами: "Що тобі до того чоловіка? Звільни Його. Бо остерігаю тебе, що вже нині я мала деякі видіння відносно Нього." Це походило від нечистих духів. Бо люцифер з другими чортами були вражені надлюдською терпеливістю, з якою Спаситель зносив всі наруги, і почали сумніватись, чи це часом не Відкупитель світу, що має своєю смертю перемогти пекло. Тому хоч святість цього невинного В'язня була їм осоружна, вони про всяк випадок старалися не допустити до Його смерті на хресті. Прокулі вони навіяли в видіннях, що цей чоловік є праведний і без вини, що якщо її муж Його засудить, то буде позбавлений посади. Та й вона буде бідувати. І тому найліпше, аби Пилат звільнив Ісуса, бо, інакше, нещастя впаде на їх дім.

Подібні злі передчуття диявол вселив у Пилата, а остороги жінки його ще більше налякали. Тому він вже утретє (як каже нам Св. Лука), став сперечатись із жидами про невинність нашого Господа. Але жидів не годен було ублагати. Пилат звільнив Вараву і попросив води. А тоді умив руки в присутності народу, промовивши: "Немає моєї долі у смерті цього праведного Чоловіка, котрого ви осудили. Дивіться, що ви чините, бо я омиваю мої руки, щзоб ви могли зрозуміти, що вони не запятнані кровю Невинного." Пилат бажав такою церемонією оправдати себе і перекласти всю вину на жидівських старшин і народ, що цього вимагав. Осліплені ненавистю жиди згодилися з його міркуванням, вигукуючи: "Нехай його кров впаде на нас і на наших дітей." (Мат. 27, 25).

Святі ангели знайшли таке місце для нашої Цариці в домі Пилата, де Вона могла чути всі суперечки беззаконного судді із книжниками і священниками відносно долі Христа, нашого Спасителя. Подібно до Її пресвятого Сина Пречиста Діва Марія зберігала достойну і лагідну поставу, мовчки страждаючи, коли злобна і наклепницька мова жидів пронизувала Її скорбіюче серце, немов двосічний меч. Але Предвічний Бог Отець приймав Її невисказаний жаль ще більше прихильно і ласкаво, ніж лемент прекрасної Рахилі, що оплакувала своїх дітей, бо їх уже немає (Єр. 31, 15). Бо Пресвята Марія шукала не месті, а прощення для своїх ворогів, котрі віднімали Їй Єдинородного від Отця і Її власного єдиного Сина. Вона точно наслідувала все поведення Христової душі і товаришувала Йому у виявленні найвищої святості і досконалості. Бо Її внутрішні страждання не були перепоною для милосердя, а смуток не зменшував завзяття щодо Божих справ, не перешкоджував духовій опанованості.

Після слів Пилата ще більше виросла несамовита лють священників і фарисеїв. Бо люцифер, не зумівши відвернути цього вбивства, дав волю своїй злобі проти праведності, почав ще дужче розпалювати їхню злість і жорстокість. А римський правитель тимчасом загубився поміж відомою йому правдою і страхом за власну посаду: видав наказ збичувати Ісуса, хоч сам признав Його невинним (Йоан 19,1). Служителі сатани і їх супровід повели Спасителя на місце покарання у крите судове подвір'я, що примикало до пилатового дому. Одні колони підпирали дах, а інші, нижчі, стояли вільно і служили для прив'язування тортурованих жертв. До одної із тих мармурових колон Христа підвели і тісно прив'язали, бо все ще побоювалися, що він - чарівник, і може втекти.

Спочатку вони зняли з Нього верхній білий одяг, той, у котрий зодягнули Ісуса в домі Ірода і, - з таким же безчестям. Грубо шарпаючи, ослабили шнури й ланци, побільшуючи рани від них на зап'ястях і передпліччях. Тоді вуличною богохульною мовою скомандували роздягнутись з тої предивної безшовної туніки, яку Матір зіткала Синові ще у Єгипті.

Так став Господь роздягнутий перед множинами людей. І шість катів туго-натуго прикрутили Його до колони, щоб бичувати, скільки зможуть. Тоді по два нараз почали хльостати Його з усієї сили, і обдумано, як чинять те свідомі слуги сатани. Перша пара шмагала Спасителя батогами з грубих шнурів з понав'язаними вузлами. Все Боже Тіло зразу вкрилося рубцями і синіми набряками; у них зібралась кров, що вже сочилася назовні, і шкіра геть розпухла. Як перші видихнулись з сил, то приступили другі два з твердими ремінними нагаями. Мучителі прикладались ними до вже побитих місць, аж кров вибризкувала із пухлин на їхню одежу, і - заюшила на бруківку... Ті два зійшли, щоб дати місце третій парі катів. Останні мали бичі із сиром'ятної шкіри, тверді, мов верболіз. Ці з себе виходили у своїм старанні, бо їх опанував диявол, що несамовитів при виді терпеливості Христа. Удари протинали вже відкриті рани... Не залишилося ніде живого місця... Кусочки плоті розлітались по кам'яних плитах. Крізь кров зарожевіли кості лопаток; а в других місцях мясо було висічено з ран аж до костей на ширину долоні.

Аби дорешти розтоптати Його незвичайну красу (Пс. 45, 3), нелюди замахувалися в Ісусове лице, в долоні, в ступні, не залишаючи одного неторканого місця у безвинного Ягняти (наскільки Бог Отець на це дозволив; - прим. наша). Його кров струменіла по землі. А шмагання обличчя, п'ят і рук спричиняли неймовірний біль. Погідне й лагідне обличчя так спухло і залилось кровю, що Він вже нічого не бачив. До того всього негідники ще обпльовували Його і зневажали останніми словами. Точне число ударів, нанесених Спасителеві, було пять тисяч сто пятнадцять. Господь і Сотворитель Всесвіту, чия Божественна природа була непідвладна жодному терпінню, у своїй людській плоті і заради нас був зведений до стану посліднього нуждаря, і всі наші недуги взяв на себе, як було заповідано Пророком (Ісая 53, 3).

Всі суміжні вулиці, як і подвір'я дому римського намісника Юдеї, були заповнені народом. Гуторили з піднесенням, чекали на дальше видовище. Серед цього загального збудження Пречиста Діва Марія перебувала віддалік в кутку судового подвір'я разом із трьома Маріями і самим Йоаном. Внутрішнім видінням Вона бачила всі катування і знущання над Її любим Сином. Слух оскорбляли нечувані образи і прокляття, які громадили жиди і погани на свою невинну Жертву. Гострий біль розкраював усе тіло, бо Марія співстраждала із Христом, і за дозволом Найвищого витримувала на собі повну ярість тих всіх 5115 ударів. Хоча тут не було ні ран, ні крові, за винятком кривавих сліз, усеньке тіло і вид Пречистої були спотворені до невпізнання. А ті муки ще дужчали через невимовний біль душі; бо у своїй премудрості Цариця Неба переживала глибше, ніж кожен смертний, всю глибину наруги над невинністю і Божественністю Месії з боку віроломних жидів та інших дітей Адама, котрих Він звільнював від вічної смерті (Проп. 1, 18).

Скатованого Ісуса одягли і перевели у Преторію (в приміщення воєначальників), знов роздягли брутально і далі знущались. Щоб висміяти перед народом, як самозванного царя, Його прибрали в брудну, подерту пурпурову мантію. Сплели корону з грубої тернини і насадили на Його чоло...(Йоан 19,2). Гострі колючки пробились аж до кості, ранили вуха, лізли в очі... Замість скиптра, у зв'язані долоні встромили очеретяну тростину. Так прибрали Того, Хто за своєю Божественною природою і за всяким правом був Царем над царями, і паном над панами. Були тут присутні священники із фарисеями. Всі наявні римські вояки збилися круг Нього, і навипередки змагалися у богохульному висміюванні і в завдаванні мук. Одні клякали на коліна, глузливо примовляючи: "Хай Бог спасе Тебе, царю жидів." Другі - били в лице чи по терновому вінцю на голові, або - плювали в вид Його. Були, немов навіжені, бо їх усіх опанував люцифер.

Тоді Пилатові здалось, що ця подоба людини, котра звалася Ісусом з Назарету, може зворушити і присоромити серця того немилосердного народу. Він наказав привести Ісуса з Преторії, підвести до відкритого вікна, аби всі бачили Його, скатованого, з терновою короною і в одінні блазня. При цьому він гукнув до натовпу: "Ось - чоловік!" Але народ лишився невблаганним.

Коли змордований Ісус став у вікні, Божа Матір упала на коліна і відкрито віддала Йому почесть, належну Богочоловікові. До Неї прилучилися Св. Йоан із святими жінками, і їх ангельський Небесний супровід.

Слова Цариці

Ось, добре обміркуй, Моя найдорожча, яку з цих доль волієш вибирати, дивлячись на Мого Сина і на Мене. Якщо ти бачиш твого Відкупителя, Обручника, Провідника - скатованого, страждаючого, увінчаного терням, окритого ганьбою і - рівночасно прагнеш мати частку в Ньому, і бути членкою Його Містичного Тіла, то не випадало би, а навіть було б неможливо, - щоб твоє життя занурювалося у потіхи плоті. Ти мусиш бути переслідуваною, а не гонителем, пригнобленою, а не -гнобителем; тою, що хрест несе, що стикається з обмовою, а не - що обмовляє; тою, що терпить, а не -змушує терпіти когось з ближніх. Противно, ти мусиш себе напружувати для їх навернення і спасення, оскільки це є згідне з твоїм покликанням і станом досконалості. Ось це є приділ приятелів Бога і спадкоємство його дітей у смертному житті. На цьому полягає їх участь в благодаті й славі, яку для них купив Мій Син і Господь своїми муками, ганьбою і смертю на Хресті. Я теж співпрацювала в тих трудах, і перенесла горе та страждання, котрі ти зрозуміла. Бажаю, щоб ти ніколи не позволила їм щезнути з глибин твоєї пам'яті. Всевишній мав насправді досить сили, щоб в цьому світі вивищити вибраних своїх, щоб дати їм багатств і ласки більш, як іншим, щоби вчинити їх могутніми, як льви, аби нагнути решту людства під їх непереможну власть. Але то не годилось їх вивищувати в такий спосіб, аби людей не ввести в хибну гадку, що ніби велич криється у тому, що ми видим, а щастя - у земних достатках. А то - як звабиться їх, що забудуть про чесноти і притемнять в собі славу Господа, - то не досвідчатимуть дієвості ласк Божих, і перестануть прагнути духовних і непроминаючих речей. Це є наука, котрої хочу, щоб ти училась безнастанно, і в якій мусиш просуватись день у день, стосуючи у ділі все, що зрозуміла, і чого навчилась.