РОЗП'ЯТТЯ

Наш Спаситель прибув на гору Голгофту. На Ньому мав здійснитись гострий засуд, котрий Бог відкликав для Ісаака, коли випробовував кріпость віри його батька Авраама (Буття 22,9). Гора була місцем безчестя і страчування найпідліших злочинців, і дух від їхніх останків затруював повітря. Прибув туди скалічений, спотворений і виснажений, - один біль і смуток...

Пресвята Матір, предвиджуючи скоре сповнення Відкуплення, так в духу промовила до Бога Отця: "Мій Господи і Предвічний Боже! Ти - Отець Твого Єдинородного Сина. Перед віками Він народжений, як Бог від істинного Бога, іменно - від Тебе, а як людина, - народився з мого лона, і прийняв від мене цю людську природу, в якій тепер страждає. Я випестила і викормила Його біля моїх грудей... І як найліпшого з Синів, що будь-коли родились з сотворіння, я кохаю Його материнською любовю. Як Матір Його, я маю природне право до пресвятої людської частини Його Особи, а Твоє Провидіння ніколи не порушує жодних прав, які мають Твої сотворіння. Ось це право Матері я уступаю тепер Тобі, і ще раз складаю в Твої руки Твоєго і мого Сина, як офіру для Відкуплення людини. Прийми, мій Господи, це благосприємливе жертвування, бо це є більше, ніж я могла би дати, віддаючи себе на жертву чи терпіння. Ця офіра є більшою не лиш через те, що мій Син є правдивим Богом і від Твоєї власної Сутності, але й тому, що ця присвята причиняє мені багато більший біль і горе. Бо якщо би долі помінялись, і мені було б дозволено умерти, щоб зберегти Його життя святе, я би вважала це великою полегшею і сповненням моїх завітних бажань." Найвищий прийняв найбільш прихильно цю молитву і дальше виявляв Пречистій свою Волю, щоби Вона на повну свою силу могла єднатись з Ним в офірі Його Єдинородного.

Була вже шоста година, тобто наше полуднє, коли кати роздягли Спасителя із одягу, і теж - із тканої одностайної туніки. Оскільки туніка була свобідна і не розстібалася спереду, вони стягнули її через голову

Ісуса, незважаючи на терновий вінець. Не по-людськи, вони здерли туніку разом із вінцем. Знову відчинились усі рани на Його голові, деякі - ще з колючками внутрі. Безжалісно вони знову посадили вінець на Його священну голову, ще більш роз'ятрюючи рани. А, віддираючи туніку від вже засохлих по усьому тілі ран, - завдали Йому нового болю. Одежу з Ісуса скидали чотири рази: щоб бичувати на тюремному дворі, щоб зодягати Його в мантію блазня, щоб знову вбрати Його у туніку, і накінець, - зараз. Цей останній раз був найболючішим через незліченні рани, загальне виснаження і і зимні пориви вітру, що кружляв на горі.

Святий хрест лежав на землі, і кати готовились до розпинання Ісуса і двох розбійників. А наш Відкупитель і Господь молився до Отця Небесного такими словами: "Предвічний Отче і мій Господи Боже! Незбагненному маєстатові Твоєї безмірної доброти і справедливості я жертвую усю мою людську природу і все, що згідно із Твоєю волею я осягнув, зійшовши з Твоїх грудей, щоби прийняти вразливу і смертну плоть для Відкуплення людей, братів моїх. Я офірую Тобі, Господи, разом із собою і мою найлюбішу Матір, її любов, її найдоско­наліші труди, її смуток, її терпіння, її гарячу і розсудливу ретельність, щоб мені служити, мене наслідувати і супроводити аж до смерті. Жертвую Тобі маленьке стадо моїх апостолів, святу Церкву із спільнотою вірних, таку, яка вона є зараз, і якою має бути до кінця світу; із нею я жертвую Тобі всіх смертних дітей Адама. Все те я кладу в Твої долоні правдивого і всевладного Господа Бога. А щодо моїх желань, то я терплю і вмираю за всіх і бажаю, щоби усі спаслися, при умові, що підуть за мною і спожиткують із мого Відкуплення. Так вони зуміють вийти з-під рабства диявола, щоб бути Твоїми дітьми, моїми браттями і співнаслідниками ласки, яку я заслужив. Особливо, о мій Господи, поручаю Тобі убогих, погорджуваних і засмучених, котрі є моїми приятелями і йдуть за мною дорогою Хреста. Хочу, щоби праведні і вибрані були записані у Твоїй предвічній пам'яті. Благаю Тебе, мій Отче, затримай Твоє покарання і не підноси бича Твоєго правосуддя над людьми; не допусти, щоб вони були покарані, так як заслуговують за свої гріхи. Будь відтепер Отцем для них, як Ти є моїм. Молю Тебе також, щоб з Висоти вони дістали поміч розважувати про мою смерть з благочестивою любовю й одержали просві-чення. І молюся за тих, що переслідують мене, аби вони були навернені до правди. А понад все я прошу Тебе о прославу Твоєго невимовного і пресвятого Імені."

Пречиста Діва Марія у духу вторувала молитві і благанням Божого Сина відповідно до своїх можливостей. Вона вірно сповняла бажання Ісуса, яке Він Їй висловив у перших своїх словах, ще як новонароджене Немовля: "Стань подібною до мене, Моя улюблена." Так продовжувала здійснюватися обітниця Христа, що у відповідь на дане Йому людське існування дарував Пресвятій Богородиці нове існування у Небесній ласці вище всіх сотворінь.

Тим часом кати скомандували Ісусові лягти на хрест, щоби відмірити точки для свердління дір під цвяхи розпинання. Учитель покори підчинився. Але вони навмисне зробили позначки набагато дальше від Його долонь, щоби при розпинанні завдати ще більших мук. Пречиста Діва розуміла їх звірячий намір. І коли Ісус піднявся із хреста, поки кати провертять діри, - цілувала Його руку з найбільшою пошаною, потішала Його перед розп'яттям...

Діри проверчені. Один з катів натягнув Ісусову руку на отвір, а другий - прибив великий грубий цвях через долоню. Вени і сухожилля обірвались, розсунулись кості руки, що сотворила Небеса і все, що існує... Натягнувши другу руку, вони виявили, що вона не дістає до проверченої діри. Так було зловмисно задумано. Отже вони обв'язали ту вільну руку петлею із ланцюга, натягнули її насильно до отвору, і прибили другим цвяхом. Після того - схопили ступні, наложили одну на другу, зв'язали тим самим ланцюгом і натягнули до третьої діри. Великий цвях був загнаний у хрест через обидві ступні. Тепер святе тіло, в котрому жив Бог, було пришпилено в безруху до святого Хреста. Всі члени Його тіла - кості грудей, плечей, рук і ніг -були вивихнуті із своїх суставів з обірваними сухожиллями.

Тоді вони підтягнули хрест за нижній кінець до діри в землі; одні підпирали його плечами, інші -підштовхували галабардами і списами, аж поки хрест із Спасителем не став на своє місце перед очами всіх присутніх з різних країн і народів. Не можна обійти мовчанням ще одну жорстокість, причинену Ісусові, коли кати підпирали гострими вістрями пік не деревяний хрест, а живе тіло під пахами Господа. При цьому видовищі голосні крики обурення знялись поміж народом. Жиди богохульствували, милосердні - ридали, чужинці - чулись приголомшені. Деякі апелювали до других глядачів; інші відвертали голови з жаху і жалю; частина сприйняла ці люті звірства, як остереження для себе; ще інші голосили, що Він - праведник. Всі ці різноликі настрої, немовби стріли, пронизували серце боліючої Матері. Святе тіло точилось тепер кровю від цвяхових ран, що ще дужче роз'ятрились від стрясіння, коли хрест упав нижнім кінцем в викопану яму. То були витриски - фонтани, до котрих пророк Ісая закликав спішити з ликуванням, щоби гасити нашу спрагу і відмивати плями людських гріхів (Ісая 12, 3).

Після того вони розіп'яли й обох грабіжників, праворуч і ліворуч Спасителя, щоб Його принизити ще дужче. Фарисеї і священники, забувши про злочинців, всю свою їдь скерували на безгрішного і Святого. Киваючи головами з презирством і насмішкою (Мат. 27, 39), вони жбурляли каміння і грудки землі в Ісуса, примовляючи: "О ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш його, спаси тепер себе; других спасав, а себе - не може. Якщо це Син Божий, най зійде з хреста і ми повірим в нього." (Мат. 27, 42).

Обидва бандити напочатку теж Його висміювали: "Якщо ти - Син Божий, то врятуй себе і нас." Це лихослів'я обох злодіїв найбільше боліло Господа, бо вони були так близько смерті, і страждали, і намарно губили свої, дорогоцінні для Бога душі. Висячи високо на хресті, Ісус промовив: "Отче, відпусти їм, бо не відають, що чинять."(Лука 23,34). Ці слова надлюдського милосердя (як і заступництво за нього особисто Божої Матері), змягчили душу Дизми, одного з розбійників. Сповнений жалю і каяття за свої гріхи, він так звернувся до товариша з докором: "Чи не боїшся Бога ти, що покутуєш ту саму кару? А ми - таки справедливо, бо дістаєм належне за наші вчинки; але цей Муж не зробив нічого злого." А тоді сказав до Господа: "Ісусе, згадай про мене, як прийдеш у своє Царство!" (Лука 23, 40-42).

В душі цього злодія, в душах римського сотника і в інших почали дозрівати плоди Відкуплення. Але першої ласки удостоївся Дизма, що почув друге слово Спасителя: "Амінь, кажу тобі: сьогодні будеш зі Мною в раю."

Оправдавши розкаяного грішника, Ісус звернув свій ніжний погляд на терплячу Матір, що стояла під хрестом із Св. Йоаном. І - мовив до Матері: "Жено, ось син твій." А до апостола Йоана: "Ось Мати твоя." (Йоан 19,26). Господь назвав Пречисту просто жінкою, а не матірю, цілком намірено. Бо у цю годину Страстей саме звучання теплого слова "мати" давало би якусь полегшу Його неймовірним стражданням. А Спаситель бажав свою чашу випити до дна.

Вже наближалася дев'ята година дня, хоч тьма і неспокій в природі нагадували тривожну ніч. Наш Спаситель вчетверте мовив сильно й голосно, так що всі кругом почули: "Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?" А потім додав: "Спраглий я." Оба висловлення стосувались не особистих душевних переживань і тілесних мук Ісуса, а виявляли печаль і уболівання Господа через факт, що много грішників ще не виявляли скрухи при виді Його страждань і навіть ніколи не покаються. Але злонамірені жиди й кати поспішили намочити губку в жовчі й оцті, і підняли на тростині до Його уст. Так було сповнено пророцтво царя Давида: "Вони клали полин мені до страви, і в згазі моїй напували мене оцтом." (Пс. 69, 22).

Тоді Ісус промовив в шостий раз: "Сповнилося." Це означало, що завершилися Його діяння і праця на землі. Спаситель зніс до Неба очі, востаннє мовивши: "Отче, в Твої руки віддаю мого духа!" І - опустивши голову, замовк. У цю ж мить Божественною силою цих слів люцифер і всі його демони були скинуті в найглибші провалля пекла, де вони оціпеніли на три дні, як я оповім у дальшому розділі.

Непобідима Цариця і Пані всіх чеснот була свідомою учасницею усіх цих діянь, як Матір Спасителя і Сострадальниця в Його Страстях. Бо Вона, як і Христос, добровільно перейшла через всі Його страждання, невидимо приймаючи на себе все, що Він зазнав, із судорогами смерті і прошиваючим, викінчуючим болем включно. А не загинула лише тому, що Найвищий чудесним способом оберігав Її від смерті. Пречиста Діва залишалась під Хрестом аж до самого вечора, аж доки священне Тіло було зняте і віддане похованню.

Слова Цариці

Моя доню, старайся всіми силами твого ума, усе твоє життя пам'ятати про таїнства, об'явлені тобі у цій главі.

Як твоя мати і вихователька, Я попрошу Господа викарбувати у твоїм серці те знання, якого Я удостоїла тебе; щоб назавжди лишалося воно закріпленим, як довго ти живеш. У відповідності із тим благословенням тримай у пам'яті Христа розп'ятого, котрий є Моїм Божественним Сином, а твоїм Обручником. І ніколи не забувай про Його страждання на Хресті і ту науку, якої Він навчав про Хрест. Це - дзеркало, біля котрого тобі велено приодягатись в усі твої прикраси, і джерело, з якого маєш зачерпувати свою внутрішню красу, мов істинна княжна (Пс. 45, 14), щоб приготуватись, ввійти і запанувати, як дружина верховного Царя. Цей почесний титул зобов'язує тебе з усіх сил намагатись наслідувати Його, наскільки це узгоджується із твоїм становищем, і - дається тобі через Його ласку. Тому бажаю, щоб відтепер і надалі ти жила розп'ятою з Христом, повністю уподібнена до свого приміру і взірця, і мертва для цього земного життя (II Кор. 5, 15).